Словник Української Мови
1. Який стосується займенника, властивий займеннику або пов’язаний із займенником як частиною мови.
2. Який утворений від займенника або містить у своєму складі займенник.
3. У граматиці: такий, що виражає значення за допомогою займенника або має функцію, близьку до займенника.
Займенник-іменник — це іменник, який утворений від займенника шляхом переосмислення його в самостійну назву предмета, явища або особи, часто з конкретизацією значення вихідної займенникової форми.
Займенник-іменник — це лексикалізована форма займенника, що вживається як повноцінний іменник із власним граматичним родом, числом та відмінком, втрачаючи при цьому займенникові ознаки (наприклад, вказівні або заміщувальні функції).
Займенник-числівник — розряд займенників, які вказують на кількість предметів або їх порядок при лічбі, не називаючи конкретного числа, і відповідають на питання кількісних або порядкових числівників (скільки? котрий? який за номером?). До них належать, наприклад, слова: стільки, кілька, скільки-небудь, декілька, багато, мало, стільки-то, котрий, який.
1. Розряд займенників, що вказують на ознаку дії, стану або кількість, відповідають на питання прислівників (як? де? куди? звідки? коли? чому? навіщо?) і виконують у реченні синтаксичну функцію обставини; до них належать займенникові слова: так, тут, там, скрізь, ніде, всюди, коли, завжди, ніколи, тому, відтак тощо.
Термін, що позначає розряд займенників, які вказують на ознаку предмета, відповідають на питання прикметника (який? чий? котрий?) та змінюються за родами, числами та відмінками, узгоджуючись з іменником, до якого належать (наприклад: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, цей, той, такий, якийсь, котрийсь, чийсь, весь, сам).
Займенник — це самостійна частина мови, яка вживається замість іменника, прикметника, числівника або прислівника, вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх.
1. Виконувати якусь роботу, працювати над чимось, присвячувати час певній діяльності.
2. Бути захопленим чимось, мати щось як хобі або сферу інтересів.
3. Вивчати, освоювати що-небудь, бути учнем чи студентом у певній галузі.
4. Бути спорідненим, стосуватися чогось (про питання, тему).
5. Діал. Піклуватися про когось, опікуватися кимось.
1. Брати щось у тимчасове користування, одержувати в позику, наймати (приміщення, землю тощо).
2. Посилати, привласнювати собі щось, брати під свій контроль, опанувати (територію, посаду, становище).
3. Наповнювати собою якийсь простір, місце; розташовуватися десь, перебувати на певному місці.
4. Вимагати для себе певного часу, уваги, зусиль; відбирати, поглинати (про дію, стан, явище).
5. Ставити когось у скрутне, незручне становище; турбувати, непокоїти.
6. (з інфінітивом) Мати намір щось зробити, збиратися приступити до якоїсь дії.
1. (географія, власна назва) Річка в Україні, права притока Дністра, що протікає територією Тернопільської області.
2. (географія, власна назва) Село в Україні, у Заліщицькому районі Тернопільської області, розташоване на однойменній річці.
1. Власна назва селища міського типу в Україні, розташованого в Донецькій області.
2. Застаріле позначення території, населеного пункту або місцевості, де виникали пожежі (займання), часто через підпали або ворожі напади.