1. (про коней) Почати іржати, видавати характерний звук (іржати).
2. (переносно, розмовне) Почати голосно, різко або негармонійно сміятися, голосно виражати радість або глузування.
Словник Української Мови
1. (про коней) Почати іржати, видавати характерний звук (іржати).
2. (переносно, розмовне) Почати голосно, різко або негармонійно сміятися, голосно виражати радість або глузування.
Зайоржування — процес нанесення на поверхню металу шару цинку для захисту від корозії.
1. (про рослини) Покритися зайорженими плямами, почати гнити від іржі (грибкової хвороби).
2. (переносно, розмовне) Стати іржавим, покритися іржею; заіржавіти.
1. (розм.) Почати вести себе агресивно, нахабно або зухвало; нападати, накидатися на когось з лайкою або звинуваченнями.
2. (перен., розм.) Різко та емоційно почати щось робити, з особливим запалом або наполегливістю, часто з відтінком негативного впливу на оточуючих.
Зайорження — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
1. (про волосся) Таке, що має природні або штучно створені дрібні локони, кучері; кучерявий.
2. (перен., розм.) Такий, що має завивисті, хвилясті обриси; виткий, звивистий (про лінії, узори тощо).
За́йончек — польське прізвище, зокрема відоме завдяки Йозефу Зайончеку (1752—1826), польському генералу та державному діячеві, який був намісником Королівства Польського після Віденського конгресу.
1. (розм., ірон.) Почати надмірно турбуватися, хвилюватися або панікувати через дрібниці, втрачати самовладання; занепокоїтися до крайності.
2. (жарг.) Потрапити у складну, незручну або неприємну ситуацію; «заплутатися», «загнати себе в кут».
Застосувати до когось, чогось дію, позначену дієсловом “зайойкати”, тобто нанести удар, влучити (зазвичай у спорті, особливо в тенісі).
У тенісі та інших іграх з ракеткою: здійснити удар по м’ячу з великою силою та швидкістю, зазвичай з відскоку, направляючи його в такий спосіб, щоб суперник не міг його відбити.
1. Стан, коли хтось або щось зайнятий, використовується, не є вільним; наявність справ, обов’язків, роботи.
2. (Економіка, соціологія) Сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатних громадян робочими місцями та їх участю в суспільно корисній трудовій діяльності; рівень участі населення в трудовій діяльності.
3. (Статистика) Показник, що характеризує частку працездатного населення, задіяного в народному господарстві.