За́йда — власна назва, що вживається в українській мові як прізвище або псевдонім.
За́йда — власна назва, що може вживатися як ім’я тварини (наприклад, собаки або кота).
зайда
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
«Хочеш, тобі розповім…» Хочеш, тобі розповім одну просту таємницю про те, як падає сніг повільно і тихо вночі, і як половецький зайда дивився на гілку євшану, а потім довго і дико стихала луна вдалині, а надшалистий Ігорко по Боричевім узвозі вертався, і дзвони били, мов стріли в червоні щити. А хочеш, і те розповім, як наші правили ворогові безвихідь вузеньких вулиць і постріли із дахів.
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”
Приклад 2:
І сірий зайда з лісів знову зблизив коханців, роз’єднаних добрим древонасадцем. XXI Сам зайда ніби добрав, що він непотрібний, а може занюхав десь собак, тільки він відійшов назад і став обходити хутір обережним, широким колом.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”
Частина мови: іменник (однина) |