Словник Української Мови
1. Жінка або дівчина, яку силою захопили або утримують проти її волі, щоб примусити когось іншого (родичів, владу, організацію) виконати певні вимоги або умови.
2. У переносному значенні: жінка або дівчина, яка через обставини, залежність чи прив’язаність позбавлена свободи дій і вимушена підкорятися чиєйсь волі.
3. Застаріле: наречена, дівчина, яка дала слово (заручини) вийти заміж; та, хто перебуває в стані заручин.
1. Особа, насильно захоплена та утримувана з метою примусити інших (родичів, владу, організацію) виконати певні вимоги (наприклад, сплатити викуп, звільнити ув’язнених, припинити військові дії).
2. Переносно: особа, організація або явище, які опинилися в залежності, під тиском обставин або дій інших і використовуються як засіб для досягнення певної мети.
1. Який перебуває під зарукою, під порукою; той, за кого поручилися.
2. (У давньому українському праві) Пов’язаний із процедурою заруки (поруки), що надавалася суду щодо явки відповідача або злочинця; той, що стосується поручителя.
1. Отримати певні гарантії, підтвердження або підтримку для успішного здійснення чого-небудь; забезпечити себе чимось на майбутнє.
2. Укласти шлюбну угоду, домовитися про майбутній шлюб (застаріле значення).
1. Отримати чиєсь обіцянку, зобов’язання або підтвердження, зазвичай стосовно майбутніх дій чи шлюбу; забезпечити собі чиюсь підтримку, згоду або посвідчення.
2. Запевнитися в чомусь, отримати гарантії, докази або підстави для певних висновків чи дій.
3. (застаріле) Заключити шлюбну угоду, домовитися про весілля, офіційно пообіцяти вступити в шлюб (про нареченого та наречену).
1. Стосовний до заручин, призначений для них; який відбувається під час заручин.
2. Який стосується періоду між заручинами та весіллям.
1. Обряд, церемонія або урочиста подія, під час якого двоє людей (зазвичай чоловік та жінка) офіційно оголошують про намір укласти шлюб і дають один одному згоду на одруження, що часто супроводжується обміном кільцями та урочистим святкуванням з родиною та друзями.
2. Період між цією церемонією та одруженням, коли пара вважається зарученою, а її члени — нареченим та нареченою.
1. Обряд або церемонія, під час якого наречений та наречена обмінюються обручками (перснями) як символом обіцянки одружитися; заручини.
2. Стан, коли двоє людей (наречений та наречена) офіційно оголосили про намір укласти шлюб і отримали суспільне визнання цього факту; період між обіцянкою одружитися та самим весіллям.
3. (переносне) Урочиста обіцянка, клятва або символічний акт, що підтверджує твердий намір, зобов’язання щодо чогось (наприклад, служіння ідеї, справі).
1. Який перебуває в стані заручин, тобто має намір одружитися після офіційної домовленості та обміну символами (наприклад, кільцями).
2. Який пов’язаний із заручинами, стосується їх або призначений для них.
Отримувати чи забезпечувати собі чиюсь підтримку, згоду, послугу або обіцянку про допомогу для досягнення певної мети.
Вступати в заручини, давати або брати обіцянку вступити в шлюб (застаріле значення).