1. (діал.) Набридати, докучати комусь постійними проханнями, вимогами; нудити.
2. (діал.) Викликати огиду, відразу; гидити.
-
знаджуватися
1. (рідко) Потребувати чогось, мати потребу в чомусь; ставати потрібним, необхідним.
2. (діал.) Звикати, призвичаюватися до чогось, пристосовуватися.
-
знаджувати
1. (діал.) Тривало, наполегливо просити, благати когось про щось; докучати проханнями.
2. (діал.) Примушувати когось до чогось, змушувати робити щось; натискати, тиснути.
-
знаджування
Знаджування — власна назва села в Україні, що входить до складу Білозерської селищної громади Херсонського району Херсонської області.
-
знаджуваний
1. (про людину) Такий, що має надмірну вагу, ожиріння; огрядний, товстий.
2. (перен., розм.) Надто обтяжений чимось, переповнений; перевантажений.
-
знадженість
1. (діал.) Стан за знадженого; виснаження, знемога від тривалої хвороби, голодування або важкої праці.
2. (перен., рідк.) Крайня ступінь виснаженості, збіднення чогось (наприклад, ресурсів, почуттів).
-
знаджений
1. Який зазнав значних страждань, мук, переживань; змучений, знесилений.
2. Який виражає страждання, глибокий смуток, втому; страждальницький.
-
знадвору
1. Ззовні, з боку зовнішнього простору або поверхні чогось; протилежне до «зсередини».
2. З боку вулиці, подвір’я або іншого зовнішнього простору відносно приміщення.
3. Переносно: з боку зовнішніх ознак, проявів, без глибинного розуміння суті.
-
знада
1. (в українській міфології) одна з трьох сестер-долень, богиня, яка визначає долю людини при народженні; уособлення невідворотного фатуму, долі-недолі.
2. (заст., діал.) доля, призначення, талан; те, що дано людині від народження.
-
знагла
1. (вживається переважно в Галичині) Навмисно, навмисне, спеціально, з упередженим наміром.
2. (рідше) З упертістю, завзято, наполегливо.