1. (в українській міфології) одна з трьох сестер-долень, богиня, яка визначає долю людини при народженні; уособлення невідворотного фатуму, долі-недолі.
2. (заст., діал.) доля, призначення, талан; те, що дано людині від народження.
знада
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
У принаді гачок заховався; Знада як квапно втече, лишиться гак лиш гризький. Та не така чеснота, бо вона робить душу стійкою, Спершу, як трійло, гірка, згодом солодка, як мед.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Частина мови: іменник (однина) |