1. Ззовні, з боку зовнішнього простору або поверхні чогось; протилежне до «зсередини».
2. З боку вулиці, подвір’я або іншого зовнішнього простору відносно приміщення.
3. Переносно: з боку зовнішніх ознак, проявів, без глибинного розуміння суті.
Словник Української Мови
Буква
1. Ззовні, з боку зовнішнього простору або поверхні чогось; протилежне до «зсередини».
2. З боку вулиці, подвір’я або іншого зовнішнього простору відносно приміщення.
3. Переносно: з боку зовнішніх ознак, проявів, без глибинного розуміння суті.
Приклад 1:
Кімната, до якої вони потрапили, була радше не надто просторою залою, так само щедро залитою світлами, з вікнами, забитими старими дірявими віконницями, в які знадвору кидало пригорщами вітру та снігу. Усе товариство і справді було на місці.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
— що ногою вiдопхнули (“не ваше дело, вы еще слишком молоды”), i батьки (з обличчями однаково мурими, наче пiд шкiру фотопапiр пiдкладено) теж, iно ти поскочила, з жахом зашипiли‑замахали‑зацитькали, — але перша невдача тебе не зупинила, ти, по правдi, таки, добре той казав, — вiдважна жiнка, золотце: згодом, уже студенткою, роцi десь у вiсiмдесятому, вибравшись iз зайчиком‑залицяльником у бiльшiй компашцi до театру, на якусь хiтову московську гастроль, — навмання, бо квиткiв не мали, регочучись на все горло, перекидаючись снiжками реплiк, штурмували знадвору касу з тлумом таких, як самi: передноворiчний вечiр, молодiсть, нiхто не хотiв розходитися, i тому з’явилися менти, — привалила зграя воронкiв, в’оралися в гурму сiрi шинелi, заходили, здiймаючи по нiй буруни, i чорт його зна, як воно так скоїлося: ще перед хвилею все було нiби — пригода, жарт, ну не потрапили б досередини, то поїхали б на Хрещатик каву пити, подумаєш, велике дiло! — а вже зайчикового друга — найушнипливiшого з компанiї, невеличкого й верткого, як гвинт, такий, ще трохи наддавши, мо’, й пролiз би!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Страх уповзав знадвору крiзь стiни їдким протягом, а вдома було тепло, аж душно, юнацька депресiя, нi, неврастенiя, якiсь дурнi таблетки, вiчне “тридцять сiм i два”, i плач кiль‑канадцять разiв на добу, лiкарка велiла їй роздягатись, а татковi вийти — “Девочка уже большая”, — її спантеличило, що татко, замiсть обстоювати свої права — це ж бо його дитину мали оглядати! — принижено чапав до виходу, збентежений i змалiлий, мов заскочений на гарячому (найцiкавiше, мiркує вона собi, що вiн же був красивий мужик, говiркий i дотепний, охочий до життя, i жiнкам подобався, i розпрекрасно знайшлось би де оскоромитись, що ж вiн цноту свою так тяжко берiг, як галицька стара панна, невже тому, що мама вийшла за нього — ще не реабiлiтованого, i вiн цiлий вiк внутрiшньо куливсь, боячись почути од неї вголос те, чим виїдав собi думки, — що занапастив їй життя, а зостатися сам, без неї — знов‑таки, боявся?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”