• конто-корентний

    Конто-корентний — стосовний до контокоренту, тобто поточного рахунку, який ведеться у банку або кредитній установі для обліку взаємних розрахунків між двома сторонами (наприклад, банком і клієнтом), де всі операції (дебетові та кредитові) фіксуються на одному рахунку.

  • конто-корент

    Конто-корент — вид банківського рахунку, що поєднує розрахункові та кредитні функції, на якому клієнт може здійснювати платежі та має право на встановлений ліміт кредиту (овердрафту) для покриття тимчасової відсутності коштів.

    Конто-корент — взаємний поточний рахунок, що ведеться між двома контрагентами, які постійно мають між собою торгові чи фінансові операції (наприклад, між підприємством і його постачальником), де взаємні вимоги та зобов’язання враховуються та сальдуються на єдиному рахунку.

  • конто

    1. Скорочена назва конторського рахунку — бухгалтерського рахунку, що відкривається для обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами, а також для обліку інших господарських операцій.

    2. Розмовне позначення бухгалтерії, рахункової чи фінансової установи (застаріле).

    3. У словосполученні “на конто” (запозичення з французької) — на рахунок, за рахунок когось або чогось.

  • контирування

    Контирування — у поліграфії: процес нанесення на папір або картон рельєфного зображення (контуру) шляхом пресування без фарби для створення об’ємного візуального ефекту.

    Контирування — у техніці та дизайні: операція виділення контуру об’єкта, наприклад, при обробці зображень або створенні шаблонів.

  • континуїтет

    1. Безперервність, неперервність існування або розвитку чогось протягом тривалого часу; збереження традицій, зв’язків, стану.

    2. У філософії та природничих науках — безперервність, суцільність, неперервна послідовність явищ або величин, що плавно переходять одне в одне.

    3. У праві — безперервність правового стану, дії законів або державних інституцій, особливо в умовах змін політичного устрою.

  • континуум-проблема

    Континуум-проблема — одна з найвідоміших нерозв’язаних проблем теорії множин, сформульована Георгом Кантором, яка стосується визначення потужності (кардинального числа) континууму, тобто множини всіх дійсних чисел.

    Континуум-проблема — гіпотеза, що потужність континуума є першою незліченною потужністю, тобто що не існує множини, потужність якої була б строго між потужністю множини натуральних чисел і потужністю множини дійсних чисел.

    Континуум-проблема — фундаментальне питання математики, незалежне від стандартних аксіом теорії множін (ZFC), що означає, що в рамках цих аксіом її неможливо ні довести, ні спростувати, як це було встановлено Куртом Геделем та Полом Коеном.

  • континуум-гіпотеза

    Континуум-гіпотеза — гіпотеза в теорії множин, сформульована Георгом Кантором, яка стверджує, що не існує множини, потужність якої була б строго проміжною між потужністю множини натуральних чисел (зліченною нескінченністю) та потужністю множини дійсних чисел (потужністю континууму).

    Континуум-гіпотеза — твердження, що узагальнена континуум-гіпотеза є істинною, тобто що для будь-якої нескінченної множини не існує множини, потужність якої була б строго проміжною між потужністю даної множини та потужністю множини всіх її підмножин.

  • континуум

    Континуум — суцільна, неперервна єдність, безперервна множина або цілісна система, у якій будь-які два елементи можна поєднати плавним, поступовим переходом без чітких меж або стрибків.

    Континуум — у математиці та фізиці: безперервна множина (наприклад, множина всіх дійсних чисел), що володіє властивістю щільності та повноти, де між будь-якими двома елементами завжди існує проміжний.

    Континуум — у лінгвістиці: суцільна, недискретна мовна сутність (наприклад, мовний простір або діалектний ланцюг), де зміни відбуваються поступово без різких меж.

    Континуум — у філософії: безперервна, недискретна субстанція або реальність, що розвивається плавно, без поділу на окремі, ізольовані частини.

  • континуо

    1. (у музиці) Безперервно, постійно, без пауз; позначення для безперервного виконання музичної партії, особливо партії басового голосу (генерал-басу) в музиці бароко.

    2. (переносно, книжн.) Безперервно, без зупинки, постійно; у безперервній послідовності.

  • континуативний

    Континуативний (від лат. continuatio — продовження) — такий, що виражає тривалість, неперервність дії або стану; продовжувальний.

    У лінгвістиці — категорія виду дієслова або спеціальна форма (аспект), що вказує на дію, яка розглядається як тривалий, неперервний процес у часі, часто без чітких меж початку чи завершення (наприклад, континуативний аспект).