Словник Української Мови
1. (в архітектурі) стосовний до ропаліки, що має форму ропаліки — архітектурного елемента у вигляді жердини або стовпа, товщина якого збільшується від низу до верху.
2. (у мистецтві) такий, що нагадує за формою булаву або палицю, звужену в одному кінці та розширену в іншому.
1. Стан, коли людина перебуває фізично або емоційно відокремленою від інших, відчуває відсутність близьких стосунків, спілкування чи розуміння; самітність.
2. У релігійній практиці: добровільне усамітнення, відлюдне життя з аскетичною метою (наприклад, у чернецтві).
3. Заст. Стан самотньої, незаміжньої жінки; дівоцтво.
1. Місце, де добувають ропу (розсіл, соляний розчин) для виварювання солі; соляна копальня, солеварня.
2. Назва кількох населених пунктів в Україні, зокрема села в Львівській області, пов’язаного з історичним видобутком солі.
1. Людина, яка перебуває поза шлюбом, не має сім’ї або постійного партнера; той, хто живе самотньо, відокремлено від інших.
2. Спортсмен, який бере участь у змаганнях самостійно, не в команді, а так само човен, призначений для одного веслувальника.
3. Розмовна назва одиночного ув’язнення, камери в тюрмі або СІЗО, де утримується одна людина.
4. У карткових іграх — вид гри, зазвичай на одного гравця (наприклад, пасьянс).
5. У техніці — транспортний засіб (велосипед, мотоцикл) з одним сидінням для водія, без можливості перевезення пасажира.
1. (у літературі) Власна назва села в Україні, зокрема села в Івано-Франківській області.
2. (у літературі) Власна назва річки в Україні, правої притоки Дністра, що протікає через Івано-Франківську область.
1. Який складається з одного предмета, одного елемента або призначений для однієї особи; одинарний.
2. Який відбувається, перебуває або існує сам, без інших; окремий, поодинокий.
3. Який не має пари, супутника або родичів; самітний.
4. (У спеціальних термінах) Який стосується одного об’єкта, одного випадку або має одну ціль; наприклад, одиночний постріл, одиночне замовлення.
1. Виражати невдоволення, нарікати, скаржитися (часто тихо, у себе або в колі близьких).
2. (переносно) Видавати глухий, протяжний звук, дзвеніти (про дзвін, струни тощо).
1. Той, хто працює, діє або живе поодинці, не в колективі, не в групі; людина, яка воліє самотній спосіб життя.
2. Тварина, яка веде поодинокий, не стадний спосіб життя.
3. Ув’язнений, який відбуває покарання в одиночній камері.
4. У спортивних змаганнях (перев. у веслуванні) — спортсмен, що виступає на човні-одиночці.
1. Жінка або дівчина, яка перебуває в стані самотності, живе самотньо, без родини або постійного супутника життя.
2. Тварина (самка), яка живе поодинці, а не в парі або групі.
3. У спорті (наприклад, теніс, бадмінтон) — жіночий одиночний розряд або учасниця змагань у такому розряді.