одним

Іменник “одним” у родовому відмінку множини від “одно” — застаріла назва одиниці виміру довжини, що дорівнює приблизно 2,134 см (1/100 сажня).

Іменник “одним” у давальному відмінку множини від “одно” — застаріла назва грошової одиниці, копійки.

Приклади:

Приклад 1:
У цьому контексті одним з найважливіших напрямків досліджень був не тільки рівень інтернаціоналізації підприємств, але передусім форми інтернаціоналізації, а в них – виконання логістичних завдань. Форми інтернаціоналізації представлено на рис.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Приклад 2:
Невдовзі після цього окрилений Альборак хвацько заримував Балкан з вулканом, облаяв столицю Албанії як «донедавна місто тиранів», порівняв Юґославію з розшматованою піццою (вочевидь, пам’ятаючи, що по-словенськи «піцца» — з одним «ц» — означає щось інше, вологе і потаємне), Австро-Угорщину нарік «текстом, який так ніхто й ніколи не дочитав унаслідок його еклектичності», водночас пересуваючи, ніби фігури по шахівниці, античних та біблійних героїв, гостро засудив якихось «ослів з Осло», ніби ненароком переплутав Венецію з Віднем, Латинську Америку порівняв із канібальською ресторацією, де фірмовою стравою номер один виступає «гарматне м’ясо», демократичну Росію назвав печеним 93 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ льодом, про- Європу висловився, що вона має «Езопів комплекс», а рік світової загибелі Карнавалу вивів за допо­ могою окремої формули X-Y z > п де X — період незавершеного будівництва Вавилонської вежі, Y — швидкість поширення Тисячолітнього Царства, Z — Число Звіра (константа), a n — порядковий номер цивілізації. Завершив обуреною заявою з приводу викрадення у Венеції його «alter ego і найближчого товариша», з яким об’їздив дев’яносто три країни світу і сім разів перетинав екватор «у найгарячіших точках».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
З першими ж тактами Доктор заснув, звісивши лисіючу голову на груди і дивлячись уві сні на улюблених рибок, довкола нас метушились якісь технічні виконавці з коротко­ хвильовими раціями та в бронежилетах, можливо, чиясь охорона; я розпізнала одну з тем Доніцетті, але рознощиця оранжади виправила мене, шепнувши «bello Bellini»1, в такому разі це могло походити з його опери про Ромео і Джульєтту, проте її не було заявлено в програмці, а я знаю її лише уривками; диригент уже з самого початку завівся настільки, що мало не вискакував з ями, однак, добивши до кінця увер­ тюру, оркестрові довелося негайно залягти, позаяк на сцені сталося один за одним відразу три різнокольорові вибухи (режисерська знахідка Кулікоффа), на щастя, нікого не вбило і навіть не поранило; це дало змогу розпочати нарешті акцію: сцена була переповнена людом, мішанина одягів аж волала 1 «Чудовий Белліні» (італ.). ПЕРВЕРЗІЯ 164 несмаком, античні персонажі Вівальді, Монтеверді та Стра- винського — в яскравих туніках — доповнювалися середньо­ вічними плащами з «Ріґолетто» і кринолінами з «Травіяти», дехто з акторів залишався у джинсах, окремі бестії вертілися в самих лише трусиках, ще інші — навіть без них; усе це рухалося, кипіло і хвилювалося, зусібіч прошивалося підсвіт- ками та лазерними променями, над сценою виникали світляні контури Кампаніле і вежі Орольоджіо, сирійських колон, літаю­ чого лева, перевернутої ґалери, спеціяльні вітрові аґреґати нагнітали хвилювання свинцевих вод, кораблі в бухті тріщали і перехилялися, сцена крутилася разом із танцівниками, невтішний Орфей співав свою власну арію з опери Ґлюка, але в неймовірно пришвидшеному темпі, адже слід було встигнути до початку дощу, чорна хмара, нависла над островом Джудеккою, таки проливалася на глядачів дощем і градом (кожна градинка була виготовлена з гірського криш­ талю буранськими майстрами, містила на собі інакший малюнок і всього їх було чотириста сорок тисяч); ревіли дикі звірі в околицях Дзаттере, але й вони замовкали від Орфеє- вого співу, — виконавець головної ролі був доволі грубеньким і мав короткі ноги, навіть просторому чорному плащеві не вдавалося приховати округлість його животяри; виконувані зі сцени вокальні партії зовсім не відповідали змістові опери, деякі співці та співачки зненацька включалися в гру зі своїх підсадних місць у партері та на балконах; для того, щоб якось тримати акцію в берегах сюжетного русла, режисером було понавигадувано довгі й нудні речитативи, з яких, властиво, ми й довідувалися (попри лібрето в програмці), що ж відбува­ ється у цій перемішаній дійсності.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”