1. (техн.) Такий, що має рідку фазу (про речовину або матеріал); що існує або відбувається в рідкій фазі.
2. (фіз., хім.) Стосовний до рідкої фази речовини або пов’язаний з нею.
Словник Української Мови
1. Помирати, втрачати життя, переставати жити; конати.
2. (переносно) Зазнавати занепаду, руйнування, перестати існувати, зникати (про явища, установи, звичаї тощо).
3. (переносно) Зазнавати сильного фізичного чи морального страждання, виснаження; загибати.
4. (розмовне) Дуже сильно хотіти чогось, прагнути чогось (наприклад, «омирати від спраги», «омирати від бажання»).
1. Фізичний термін, що позначає властивість деяких речовин (наприклад, рідких кристалів) перебувати в стані з рідкісними, слабо вираженими або специфічно організованими фазами (типами впорядкування) при певних умовах.
2. У техніці та матеріалознавстві — характеристика середовища або сполуки, яка має обмежену кількість фазових станів або рідко переходить з однієї фази в іншу в порівнянні з аналогічними системами.
1. (діал.) Вмирати, помирати; також перен.: занепадати, приходити в занепад.
2. (перен., розм.) Дуже втомлюватися, знесилюватися; відчувати сильну втому.
1. (про деревину) Такий, що має широкі, добре помітні шари (річні кільця), розташовані на значній відстані один від одного.
2. (спец., про будівельні матеріали, покриття тощо) Такий, що складається з небагатьох шарів або нанесений тонким, неперервним шаром.
1. Який був підданий миттю, очищенню водою або іншою рідиною; вимитий.
2. (переносно) Який зазнав впливу, торкнувся чогось (перев. про повітря, вітер тощо).
3. (переносно, рідко) Який отримав духовне очищення, пережив катарсис.
1. (юрид.) Рівність прав та обов’язків подружжя у шлюбі та сім’ї, один з основних принципів сімейного права.
2. (істор., екон.) Рівність у правах на земельну частку (долю), принцип розподілу землі серед членів громади.
1. Вмити собі обличчя, руки або інші частини тіла водою; вимитися.
2. Переносно: очиститися від чогось, звільнитися від чогось негативного (наприклад, від провини, підозр тощо).
1. (у математиці, геометрії) Такий, що рівною мірою доповнює інший елемент до певної цілої величини; рівний за значенням своєї доповнювальної частини.
2. (у логіці, лінгвістиці) Який має однакову синтаксичну функцію доповнення в реченні або рівнозначний за своєю доповнювальною роллю.