рідко

1. Нечасто, з великими проміжками часу; протилежне до “часто”.

2. У невеликій кількості, з невеликою густотою; розріджено.

3. (у значенні присудкового слова) Виражає малу ймовірність чогось; навряд чи.

Приклади вживання

Приклад 1:
Слабкою втіхою — якщо такі розчарування вимагають якоїсь утіхи — є відгуки тих же вчених і добре помитих арабів про інші народи європейського середньовіччя (так, Апь-Квацвіні каже про тодішніх німців, що «нема нічого бруднішого від них, вони ПЕРВЕРЗІЯ 210 миються раз на рік або два — і те — бр-р-р-р — у холодній воді!», а Ібн-Руста після зустрічі з вікінґами наголошує, що «рідко де побачиш таких красивих людей, але в той же час вони дурні, мов осли, і на цілу милю смердять»; припускаю, що сучасному шведові або норвежцеві такі спостереження можуть бути досить неприємними). Що поробиш?
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
V Рідко, мо­же, єсть на Вкраїні доб­ра лю­ди­на, щоб ізжи­ла вік, да не бу­ла ні ра­зу в Києві. А вже хто був, то знає Братст­во на По­долі, знає ту ви­со­ку з дзи­гар­ка­ми дзвіни­цю, му­ро­ва­ну кру­гом ог­ра­ду, ту п’яти­го­ло­ву, пиш­но, з пе­реднього ли­ця, роз­мальова­ну церк­ву, тії ви­сокі кам’яниці по бо­ках.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
Рідкорідко трап­ля­лось, що жо­ден брат­чик до ков­ша не до­тор­кавсь, а про­хо­див ми­мо, мов і не ба­чив нічо­го. То бу­ло прос­тоїть бідний тіма­ха своє врем’я, одв’я-жуть – да й прав.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Частина мови: прислівник () |