Словник Української Мови
Буква
1. Мовна одиниця, що складається з одного або кількох пов’язаних між собою слів, містить закончену думку та інтонаційно оформлена; може бути простим або складним.
2. Формальне рішення, постанова або висновок, прийняті судом, зборами або іншим уповноваженим органом після розгляду справи.
3. У математиці та логіці — висловлювання, яке може бути істинним або хибним.
Приклад 1:
Звіривши телеграму з оригіналом, я раптом виявила, що останнього речення з черговою осанною вождеві в автора немає. Цікаво, хто ж це допомагав поетові у нагнітанні вірнопідданської фразеології?!
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Речення за реченням. Він мислить під час мовлення.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
І коли це нарешті дійшло до нього, то він зупи нився, то все зупинилося, і щойно розгорнутий сад згорнувся у безконечно малу нікчемну крапку, останню крапку в кінці останнього речення вже неіснуючої Книги, ні, книги, бо знову і знову пробивалося до нього звідкись іззовні одним єдине слово: «Станіславе!» (26 ) ЛЯ-ЧІ9Ф: В останньому зі своїх послань хочу повідомити Монсинь йорові про таке: a) Уранці 10 березня я ввійшла до готельного покою Рес пондента і побачила його сплячим у ліжку, але в одязі включно з плащем. Це виглядало одним із наслідків нічної вечері, яка відбулася в «Каза фарфарелльо» напередодні.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”