Словник Української Мови
Ресуфіксація — у словотворенні: спосіб утворення нового слова шляхом заміни похідного суфікса в основі іншим суфіксом, що змінює значення або граматичні ознаки слова (наприклад, “читач” → “читальня”).
Ресуфіксація — у граматиці: вид морфологічної конверсії, при якій слово переходить до іншої частини мови внаслідок зміни суфікса без додавання інших словотворчих засобів (наприклад, дієприкметник “біжучий” → іменник “бігун” через заміну суфікса).
1. (від нім. Rett) У гірництві: горизонтальна або похила підземна гірнича виробка, що не має безпосереднього виходу на поверхню і призначена для вентиляції, транспортування, стоку води або для сполучення між іншими виробками.
2. (від англ. ret) У техніці: одиниця еквівалентної дози іонізуючого випромінювання (енергії, поглиненої речовиною), що дорівнює 100 ерг на 1 грам опроміненої речовини; застаріла позасистемна одиниця, замінена на зіверт.
Вступати в хімічну реакцію з киснем, утворюючи оксид; піддаватися окисненню.
Втрачати електрони, підвищувати свій ступінь окиснення в хімічній реакції (про атом, іон або молекулу).
Покриватися шаром оксиду (про метали) внаслідок дії кисню повітря або вологи, що призводить до появи іржі, нальоту тощо.
1. В архітектурі та образотворчому мистецтві — велика, часто багатоярусна, декоративна стінка або вівтарна перегородка з розписами, різьбленням та скульптурами, що розташовується позаду вівтаря в християнських храмах, переважно в західноєвропейській (особливо іспанській) традиції.
2. У музейній справі та реставрації — дерев’яна або кам’яна конструкція, частина вівтарного комплексу, що зберігається або експонується окремо від інших елементів вівтаря.
Окислювач — речовина, яка в хімічній реакції приймає електрони від іншої речовини (відновника), знижуючи при цьому свій ступінь окиснення та викликаючи окиснення відновника.
Окислювач — речовина, здатна окиснювати інші речовини, тобто відбирати у них водень або додавати кисень.
1. (біол., мед.) Речовина, що сповільнює ріст рослин або живих організмів, застосовується в рослинництві для регулювання висоти та розвитку сільськогосподарських культур.
2. (психол., мед.) Засіб (лікарський препарат), що тимчасово гальмує психічні або фізіологічні процеси в організмі.
1. (у хімії) З’єднуватися з киснем або вступати в хімічну взаємодію, в результаті якої атоми чи йони речовини віддають електрони, підвищуючи свій ступінь окиснення.
2. (переносно) Викликати поступове псування, руйнування або зміну властивостей (зазвичай під впливом повітря, вологи тощо); робити менш якісним, свіжим.
Загальне відставання у фізичному та розумовому розвитку людини, обумовлене вродженими або набутими в ранньому дитинстві порушеннями центральної нервової системи; затримка розвитку.
У мистецтві — навмисне уповільнення розвитку дії в літературному, музичному або кінематографічному творі для створення певного художнього ефекту, напруження або акцентування деталі.
У техніці та природничих науках — уповільнення, затримка процесу, явища або реакції порівняно з нормальною або очікуваною швидкістю їх перебігу.
1. (у хімії) Вступати в хімічну реакцію з киснем, приєднувати кисень, утворюючи оксид; взагалі — втрачати електрони, підвищуючи ступінь окиснення.
2. (переносно) Втрачати свіжість, яскравість, поступово псуватися під впливом повітря, часу; покриватися іржавим нальотом або плівкою.
Ретгерсит — мінерал класу силікатів, водний алюмосилікат натрію та кальцію, що належить до групи цеолітів; кристалізується в моноклінній сингонії, утворює білі, рожевуваті або безбарвні кристали, знайдений у вулканічних породах.