drevosliv.com

Словник Української

Категорія: О

  • оповідка

    1. Невеликий художній прозовий твір, що розповідає про один або кілька пов’язаних епізодів з життя героя; коротка повість, новела.

    2. Усне повідомлення, розповідь про якісь події; те саме, що оповідання.

    3. Розмова, бесіда, часто тривала або на підвищених тонах (розмовне).

  • оповідний

    1. Який стосується оповідання, призначений для оповідання; що має форму оповідання, розповіді.

    2. У граматиці: такий, що виражає констатацію факту, дійсності (про спосіб дієслова).

  • оповідування

    Процес розповідання, викладання подій, фактів або історії усно чи письмово; дія за значенням дієслів “оповідати”, “оповісти”.

    Літературний твір або його частина, в якому події, вчинки персонажів та обставини викладаються автором або оповідачем (у відмінність від безпосереднього діалогу чи драматичної форми); нарратив.

    У літературознавстві та мовознавстві — спосіб мовлення, тип тексту, що служить для розповіді про послідовні події, явища або стани.

  • оповідувати

    1. Розповідати, передавати усно або письмово якусь історію, подію, переказуючи її зміст; вести оповідь.

    2. (у літературознавстві) Виконувати функцію оповіді, бути оповідачем у художньому творі.

  • оповідуватися

    1. Розповідати про щось докладно, детально, з усіма подробицями; доводити до відома когось про певну подію чи обставини.

    2. (У пасивному стані, рідко) Ставати відомим, розголошуватися, ставати предметом обговорення (про події, чутки тощо).

  • оповідь

    1. Розповідь, переказ подій, історія, що передається усно або письмово; повість, оповідання.

    2. У літературознавстві: епічний твір або його частина, в якому події викладаються від імені автора або оповідача; художня розповідь.

    3. У фольклористиці: жанр усної народної творчості, прозова розповідь про реальні чи вигадані події; народна розповідь.

  • оповісник

    1. Той, хто оповіщає про щось, повідомляє новини; вісник, глашатай.

    2. Застаріла назва церковної посади — парафіяльного службовця, який оповіщав віруючих про часи богослужінь, оголошував розпорядження тощо; дзвінар.

    3. У переносному значенні: передвісник, ознака настання чогось (найчастіше — явища природи).

  • опинатися

    1. Несподівано, випадково опинитися десь, потрапити в якусь ситуацію або становище, часто незалежно від власної волі.

    2. Виявлятися, бути знайденим або розташованим у певному місці (зазвичай після пошуків або переміщення).

    3. (у пасивних конструкціях) Бути розташованим, міститися десь (про предмети, явища).

  • опинити

    1. Потрапити в якесь місце, стати присутнім десь, опинитися в певному становищі, стані або обставинах, часто неочікувано або незалежно від власної волі.

    2. (у граматиці, рідко) Визначити, встановити місцезнаходження або положення когось, чогось; локалізувати.

  • опинитися

    1. Оказатися десь, потрапити в якесь місце, стати присутнім у певному просторі, часто неочікувано або незалежно від власної волі.

    2. Потрапити в якусь ситуацію, стан або становище, опинитися в певних обставинах.

    3. Бути розташованим, знаходитися десь (про предмети, явища).