оповідь

Приклад 1:
Наприклад, одну з найтонших і найпоетичніших книжок подібного жанру сьогодні — «Келію чайної троянди» Костя Москальця — Сергій Жадан сприйняв як «таку собі» амбарну книгу, в яку сумлінно вписується кожна нова пачка чаю «Принцеса Нурі…» і навіть побачив в усьому цьому нелюбов до життя — оповідь «позбавлена м’яса, самі порожнини»[10]. Водночас інший критик відчув тут творчу самореалізацію, подолання «суперечності між егоцентризмом і бажанням дистанціюватися»[11].
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Церковні автори, зрозуміло, вважають цю старо- заповітну оповідь цілком достовірною, хоча датують вихід по-різному: то кінцем XIII ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
Ця оповідь є досить доказовою, проте із сюжету не зовсім зрозуміло, наскільки усталеними були подібні кри- ваві ритуали у східних слов’ян, чи, точніше, у даному випадку, в Русі – Центральній Україні. Звідси – багато дослідників, особливо аматорів і напіваматорів – ще у XVIII–XIX ст.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”