опинитися

Приклад 1:
), боявся нагло віч-на-віч опинитися з чужою людиною і тому не помічав тих прапорців, що ними несміливо натиналася вимахувати його дружина, — Наталка й облишила і ці кволі спроби щось пояснити, вирішивши, що, може, тут і справді нема чого вияснювати, не виключене також, що вона, Наталка, зараз трохи перечулена (адже така смуга трапляється в кожного), і тому нехай життя пливе й далі самопливом, аж поки їй самій остаточно проясниться, що з нею скоїлося, бож коли спокійно розміркувати, то на які більш-менш ваговиті докази випадало їй покликатися, аби витлумачити Богданові навіть таку просту, а заразом і невимовно складну річ, як, приміром, її, Наталчине, ставлення до нібито повсякденних дрібниць, наслідком чого те, чого вона, Наталка, раніше навіть не зауважувала (що це старість? алеж це смішне в двадцять дев’ять років, чи просто людині не дано нічого сталого?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Найкращий спосіб зрозуміти когось — це опинитися вкупі з ним у брудному болоті. Ви ж пам’ятаєте, мабуть, вашого любого Гейне: Selten habt ihr mich verstanden.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Тоді зрозуміло, що в цій ситуації йому може зненацька видатися, ніби це місце він уже десь бачив і колись тут уже був, але поняття зеленого не має, як міг опинитися тут вдруге, якщо йшов від, а не до нулика. Звісно, згодом, рано чи пізно з’ясується, що він не самотній у своїх тривогах та сум’ятті, і тоді в закумареній колективній свідомості й виникає рятівне словечко — déjà vu.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”