Словник Української
1. (геол.) Пов’язаний з ортовугіллям — різновидом вугілля, що характеризується високим вмістом вуглецю, малою кількістю летких речовин і гуминових кислот, утворюється переважно з деревних тканин.
2. (геол.) Сформований з ортовугілля або містить його.
1. (хім.) Стосовний до ортовугільної кислоти, в якій чотири атоми водню заміщені на етильні групи; властивий їй.
Геометрична фігура, правильний шестикутник, усі сторони та кути якого рівні між собою.
У кристалографії — один з видів сингонії (системи), кристалічна система, що характеризується наявністю чотирьох осей симетрії третього порядку та трьох осей другого порядку; гексагональна сингонія.
1. (у кристалографії) такий, що має форму прямого шестигранного стовпа або характеризується ортогексагональною (прямокутною з квадратною основою) сингонією, де осі кристала перетинаються під прямими кутами, а дві з них мають однакову довжину.
Ортогелій — стан атома гелію, при якому спіни двох його електронів паралельні, що робить сумарний спін системи рівним одиниці; такий атом має триплетну спінову конфігурацію.
1. (в біології) Застаріла вчення про існування внутрішніх, спрямованих факторів еволюції, що обумовлюють прямолінійний, передвизначений розвиток організмів незалежно від природного добору та зовнішнього середовища.
2. (в палеонтології) Прямолінійний характер еволюції певної групи організмів, що спостерігається в палеонтологічному літописі як послідовна зміна ознак у одному напрямку протягом тривалого часу.
ортогенітальний (від грец. orthos — прямий, правильний та лат. genitalis — статевий) — стосовний до прямої статевої орієнтації, тобто гетеросексуальності; що характеризується емоційним, романтичним чи сексуальним потягом до осіб протилежної статі.
1. Розгубитися, збентежитися, втратити орієнтацію (фізичну або психологічну); опинитися в стані розгубленості, нерішучості.
2. (Заст., рідк.) Заблукати, збитися з дороги, втратити напрямок руху.
1. Той, хто виявляє озорство, пустотливу, жартівливу вдачу; пустун, бешкетник.
2. Заст. Той, хто чинить зло, насильство; лиходій, злочинець.
1. Дія за значенням дієслова «озорювати» — перетворення земельної ділянки на орну землю, розорювання цілини або перелогу.
2. (у геології) Процес руйнування та розмивання берегів водойм (річок, озер, морів) під дією хвиль, течій та інших факторів.