1. Рідкісне прізвище українського походження, що може походити від діалектного слова “баламан” (базіка, теревени) або прізвиська.

2. У мовленні мешканців села Баламанівка на Харківщині — самоназва (етнохоронім) для позначення уродженця цього села.

Балалаєчниця — жінка, яка грає на балалайці.

Балалаєчниця — власна назва (прізвисько) жінки, яка виготовляє або продає балалайки.

1. Народний струнний музичний інструмент, поширений переважно серед східнослов’янських народів, що має три струни та трикутний корпус-резонатор, на якому грають перебором або брязканням.

2. Переносно: про щось, що видає різкі, негармонійні звуки, нагадуючи гру на цьому інструменті (зазвичай іронічно або зневажливо).

Властивість за значенням прикметника “балакучий”; схильність до багатослівного, легковажного розмови, постійна потреба говорити.

1. Рідкісна назва місцевості, що походить від слова “балакати” та може вказувати на територію, де люди часто збиралися для розмов.

2. У народній творчості — персонаж або істота, що багато говорить; може використовуватися як прізвисько або образна назва балакучої людини.

1. Той, хто багато й безперестанку говорить, схильний до пустослівства; базіка, теревеня.

2. Рід птахів родини тиранових, поширених у Північній та Південній Америці, що мають видовищне пір’я та голосний спів.

3. (у народній творчості) Фольклорний персонаж, часто птах, що вміє розмовляти і виконує роль вісника або жартівника.

1. Місто в Україні, адміністративний центр Балаклійського району Харківської області, розташоване на річці Сіверський Донець.

2. (заст.) Той, хто балакає, балакун; красномовець, оповідач.

1. Місто в Україні, Автономна Республіка Крим, розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря; адміністративно належить до Севастополя.

2. Головний убір, який повністю закриває голову та шию, залишаючи лише невеликий отвір для очей (а іноді й для рота); використовується для захисту від негоди (вітру, холоду) або для приховування обличчя.

1. Рідкісна назва села Балаки (Балаки Львівські) у Львівській області України, що походить від загального апелятива “балака” (болотиста місцевість).

2. (у множині, заст.) Місцевість, де багато балак — невеликих боліт, багнистих ділянок або низин, заповнених водою.

1. Дія за значенням дієслова “балакати” — розмова, говоріння, часто безплідна або легковажна.

2. Звуки, що нагадують людську розмову (про спів птахів, журчання води тощо).

3. Розм. Невиразна, швидка, нерозбірлива мова; базікання.