1. Властивість явищ, подій або процесів, що відбуваються під впливом несуттєвих, непередбачених або невідомих причин, без видимої закономірності чи наміру.

2. Конкретна подія або обставина, що трапилася без попереднього плану, наміру чи очевидної причини; неочікувана зустріч, знахідка тощо.

3. У філософії та науці: категорія, що відображає зовнішній, несуттєвий характер зв’язків між явищами, протилежна необхідності; прояв дії неконтрольованих або стохастичних факторів.

4. У математиці та теорії ймовірностей: фундаментальна властивість стохастичних (ймовірнісних) процесів, що характеризується неможливістю точно передбачити результат окремого випробування, незважаючи на можливість визначення закономірностей для серії таких випробувань.

1. (у математиці, зокрема в теорії ймовірностей) Подія, що полягає в появі певного результату (елементарного результату) при випробуванні або здійсненні випадкового експерименту; також — конкретний результат такого експерименту.

2. (у техніці, інформатиці) Раптове припинення роботи системи, пристрою або програмного забезпечення, що призводить до їх відмови або несправності; збій, відмова.

3. (у геології) Процес осідання, відкладення мінеральних речовин із розчину або пульпи під час їх збагачення.

1. Дія за значенням дієслова “випадати”: переміщення чогось назовні з певного середовища, простору або зв’язку під дією сили тяжіння або інерції; висипання, витрушування.

2. (перен.) Випадкове, неочікуване припинення участі в чомусь, виключення з певного процесу, системи або списку (наприклад, випадання з гри, зі списку претендентів).

3. (техн., інформ.) Раптова відмова, збій у роботі технічного пристрою, системи або програмного забезпечення, що призводить до припинення їх функціонування.

4. (метеорол.) Атмосферні опади (сніг, дощ, град тощо), що випадають на земну поверхню.

5. (хім., фіз.) Утворення та осадження твердих частинок (осаду) з розчину або газоподібного середовища в результаті хімічної реакції або зміни фізичних умов.

6. (стат.) Подія, яка може відбутися або не відбутися при реалізації певного комплексу умов; один з можливих результатів випробування або експерименту.

1. (у лінгвістиці) Відмінок, який виражає обставину, спосіб або причину дії; відповідає на питання «як?», «ким?», «чим?», «звідки?», «куди?», «коли?»; інструменталь, орудний відмінок.

2. (у лінгвістиці, застаріле) Рідше вживана назва для знахідного відмінка.

3. (у граматиці давньоукраїнської та церковнослов’янської мов) Окрема граматична категорія (відмінок), що виражає звертання; кличний відмінок.

1. Дія за значенням дієслова “виорювати” — глибоке орання, риття, викопування чогось із землі.

2. (у переносному значенні) Ретельне дослідження, вивчення, “перекопування” якої-небудь теми, питання або інформації.