Словник Української Мови
Буква
1. (у лінгвістиці) Відмінок, який виражає обставину, спосіб або причину дії; відповідає на питання «як?», «ким?», «чим?», «звідки?», «куди?», «коли?»; інструменталь, орудний відмінок.
2. (у лінгвістиці, застаріле) Рідше вживана назва для знахідного відмінка.
3. (у граматиці давньоукраїнської та церковнослов’янської мов) Окрема граматична категорія (відмінок), що виражає звертання; кличний відмінок.
Приклад 1:
Згуба такого кшталту, продовжував, може бути розцінена «або як політична провокація, або як кримінальний злочин, що має на меті бру тальний випад проти національних (Альборак Джабраїлі) та біологічних (його кінь) меншин». Промовець застерігав за собою «можливість удатися до «міжнародних» «правових» «інституцій».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Опитний іграчіла накаже вас 60за ніуйомний випад 1. g2-g4 довольно бистро, одвічая, практічіскі, як угодно — толі 1…. е7-е5, толі 1…. d7-d5, то лі й вовсє 1…. Nb8-c6. Допустім, шо після 1. g2-g4 ви почнете ворушить надбровни ми дугами і попитаєтесь іграть логічєскі.
— Невідомий автор
Приклад 3:
Узагальнимо цю теорему для випад– ку електричного поля у діелектрику, в якому поле створюється як вільними, так і зв’язаними зарядами. Тому ( ) ′+= ∑∫ = qq1Sd,E N S 1i i 0ε , де q′ – зв’язані заряди.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”