Древослів

Словник Української Мови

  • волочіння

    1. Дія за значенням дієслова “волочити” — пересування чогось важкого по поверхні з зусиллям, часто зі шумом або повільно.

    2. (у техніці) Процес обробки металу або іншого матеріалу протягуванням через отвір (волоку) для зменшення поперечного перерізу, подовження або надання певної форми.

    3. (історичне, у західних регіонах України) Звичай, пов’язаний з весіллям, коли гості “волочать” молодого або молоду, часто в гумористичній формі.

    4. (переносне) Затягування, надмірно повільне або нудне ведення (розмови, справи, процесу).

  • волочільник

    1. Історична посада в українських містах (наприклад, у Львові) у XIV–XVIII століттях: службова особа, яка стежила за порядком на вулицях, особливо вночі, та виконувала поліцейські функції, зокрема затримувала порушників.

    2. У широкому вжитку (застаріле або іронічне) — той, хто волочиться, бродить без діла або швендяє вночі; гуляка, волоцюга.

  • гейм

    1. (від англ. game — гра) У комп’ютерних та відеоіграх — окрема гра, ігровий продукт або програма, призначена для розваги, навчання чи тренування за допомогою електронного пристрою.

    2. (спорт., від англ. game) У тенісі, бадмінтоні та деяких інших видах спорту — частина матчу (сету), що складається з розіграшу серії м’ячів і завершується, коли один із суперників набирає необхідну кількість очок або виграє розіграш при певному рахунку.

    3. (перен., розм.) Ситуація, процес або діяльність, що має риси гри, змагання або стратегічного планування, часто з елементами невизначеності та азарту (наприклад, політична гейм, психологічна гейм).

  • волочок

    1. Власна назва історичної системи землекористування, запровадженої в XVI ст. у Великому князівстві Литовському, зокрема на українських землях, при якій селянські землі через певний час (наприклад, 10–20 років) перерозподілялися між дворами за жеребом, а селяни обов’язкові були відробляти панщину; сама одиниця такого обміру та розподілу землі.

    2. Назва селища міського типу в Хмельницькій області України, адміністративний центр Волочоцької селищної громади.

    3. Рідка страва, суп, приготований на основі бульйону з додаванням яєць, збитих із борошном, молоком або водою, які вливали в киплячий бульйон тонким струменем, утворюючи ниткоподібні згустки.

  • електротонізатор

    Електротонізатор — пристрій для проведення електротонізації, тобто лікувальної процедури, при якій організм людини або окремі його ділянки піддаються впливу постійного електричного струму низької напруги з метою покращення тонусу тканин, обміну речовин та загального зміцнення.

    Електротонізатор — застаріла назва медичного апарату (гальванізатора), що генерує постійний електричний струм для фізіотерапевтичних процедур гальванізації та лікарського електрофорезу.

  • волочище

    1. Власна назва історичної місцевості в Києві, що існувала з XI століття, де за переказами було поховано тіло князя Ігоря, вбитого древлянами; згадується в літописах.

    2. Назва давньої дороги або шляху, яким волочили (перевозили) човни та товари між річками, переважно між Дніпром та Лучами (притокою Прип’яті), важлива ділянка торгового шляху “із варяг у греки”.

    3. Загальна назва місцевості, де відбувався волок (перетягування) суден по суші з однієї водної системи в іншу.

  • гейлюсит

    Гейлюсит — рідкісний мінерал, водний бороалюмосилікат натрію та кальцію (NaCaB₅O₉·8H₂O), що утворює безбарвні, білі або сіруваті кристали; знаходиться в евапоритах (соляних відкладах) і деяких солоних озерах.

  • електротонус

    1. Фізіологічний стан нервової або м’язової тканини, що виникає під впливом постійного електричного струму і характеризується підвищенням збудливості біля катода (катлектротонус) та зниженням біля анода (анелектротонус).

    2. У техніці — різниця електричних потенціалів між двома точками живого організму в стані спокою.

  • волочини

    1. Назва села в Україні, зокрема у Львівській та Хмельницькій областях.

    2. (заст.) Місцевість, де волочать, тягнуть щось; тяганина, волочіння.

    3. (техн., діал.) Частина сільськогосподарського знаряддя (наприклад, плуга), що волочиться по землі під час роботи; полоз, повізок.

  • гейландит

    Гейландит — мінерал класу силікатів, різновид цеоліту, водний алюмосилікат кальцію та натрію, що утворює таблитчасті або призматичні кристали білого, рожевого або жовтуватого кольору.