волочільник

1. Історична посада в українських містах (наприклад, у Львові) у XIV–XVIII століттях: службова особа, яка стежила за порядком на вулицях, особливо вночі, та виконувала поліцейські функції, зокрема затримувала порушників.

2. У широкому вжитку (застаріле або іронічне) — той, хто волочиться, бродить без діла або швендяє вночі; гуляка, волоцюга.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |