Словник Української Мови
1. (у хімії, особливо вуглеводній) такий, що є епімером; що стосується епімерів — ізомерів, які відрізняються конфігурацією лише одного асиметричного атома вуглецю в молекулі, наприклад, у моносахаридів.
2. (у біохімії) такий, що описує відношення між двома цукрами, які є діастереоізомерами, але не енантіомерами, і відрізняються конфігурацією навколо одного конкретного вуглецевого атома (зазвичай неаномерного).
Власна назва села в Україні, розташованого в Бучанському районі Київської області.
1. Пов’язаний з герменевтикою — мистецтвом та теорією тлумачення текстів, особливо давніх, священних або філософських, спрямованим на розуміння їхнього глибинного сенсу.
2. Стосуючийся методології інтерпретації та розуміння будь-яких знакових систем, творів мистецтва, історичних подій або соціальних явищ.
3. Характерний для філософського напряму, що досліджує проблеми розуміння, інтерпретації та передумов пізнання.
Чоловік матері по відношенню до її дітей від попереднього шлюбу або відношення, який одружився з їхньою матір’ю, не їхній біологічний батько.
1. Філософська дисципліна, що займається теорією та методологією інтерпретації, розуміння та тлумачення текстів, зокрема давніх, сакральних або складних для сприйняття через історичну чи культурну дистанцію.
2. Напрям у філософії XX століття, що розглядає розуміння не лише як метод гуманітарних наук, але як фундаментальну характеристику людського буття та основу знання.
3. У ширшому значенні — мистецтво та практика тлумачення будь-яких знакових систем (текстів, творів мистецтва, соціальних явищ) з метою розкриття їхнього сенсу.
Комплексна дисципліна, що вивчає рідну країну, її природу, історію, культуру, економіку та суспільне життя; краєзнавство.
Навчальний предмет у загальноосвітніх навчальних закладах, що об’єднує елементи географії, історії та культури рідної країни.
Система знань про свою батьківщину, що формує національну свідомість, патріотизм та громадянську позицію.
Епімерит — у давньогрецькій метриці: складова частина епітри́чного вірша, трискладовий стопа з наголосом на першому складі (—UU).
Епімерит — у хімії вуглеводів: дисахарид, утворений з двох мономерів, які є епімерами один одного.
1. Країна, де людина народилася та виросла, батьківщина, вітчина; узагальнена назва рідної землі з її народом, мовою, культурою та історичною спадщиною.
2. (у переносному, високому значенні) Уявна чи символічна духовна, культурна чи історична спільнота, з якою людина ототожнює себе за походженням або переконаннями.
1. Батьківщина, рідна земля, країна, де народилася людина або до якої вона належить за походженням; вітчина.
2. У переносному значенні — спадщина, духовні чи матеріальні цінності, отримані від попередніх поколінь.
3. (Заст.) Майно, маєток, земля, що належать батькові або успадковані від нього.
Хімічний процес, у результаті якого один епімер перетворюється на інший, зокрема зміна конфігурації при одному з кількох хіральних центрів у молекулі вуглеводу.