Словник Української Мови
Буква
1. Країна, де людина народилася та виросла, батьківщина, вітчина; узагальнена назва рідної землі з її народом, мовою, культурою та історичною спадщиною.
2. (у переносному, високому значенні) Уявна чи символічна духовна, культурна чи історична спільнота, з якою людина ототожнює себе за походженням або переконаннями.
Приклад 1:
Мусили ми немало вразитися, що та нещасна вітчизна наша прийшла численними змаганнями й чварами до занепаду й розору через незгоду своїх начальників і гетьманів. А тепер має дійти, чого не дай Боже, до всеконечного запустіння.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
(<< back) 11 «Вітчизна», «Місто» (грецьк.). (<< back) 12 Новий лікар венеричних хвороб (грецьк.).
--- Тютюнник Григорій, "Вир"
Приклад 3:
«Вітчизна» — поема, написана в 1949 p., яку теж було піддано необ’єктивній критиці, як і деякі інші твори поета, Після редакційної статті «Проти ідеологічних перекручень в літературі» в газеті «Правда», 1951, 2 липня.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”