Словник Української Мови
1. Стан або положення особи, яка перебуває у двох шлюбах одночасно; подружжя з двома партнерами в один і той самий час.
2. В історичному або етнографічному контексті — форма полігамії (багатошлюбності), при якій людина (зазвичай чоловік) має одночасно двох дружин або двох чоловіків.
1. Розмовитися, вияснити щось у процесі жвавої, часто галасливої розмови або суперечки.
2. Дістати, дізнатися щось в результаті наполегливих розпитувань або вимагання.
3. Розірватися, вийти з ладу через надмірне натягнення або різкий рух (про тканину, матеріал).
Властивість або стан, що характеризується наявністю двох шарнірів (обертальних з’єднань), які забезпечують рух у двох площинах або дозволяють складання конструкції в двох місцях.
У переносному значенні — подвійність, неоднозначність позиції або поведінки, здатність до маневрування між двома протилежними сторонами, поглядами або становищами.
1. Який має видиру, вирваний, зірваний; пошматований, понівечений.
2. Про людину або тварину: дуже худий, змучений, з обличчям, на якому різко виступають кістки.
3. Розм. Про одяг: старий, поношений, зношений до дірок.
1. Різким рухом відокремити, відірвати щось від чогось, вирвати.
2. Вийняти, дістати щось, з силою витягуючи або вириваючи.
3. Перен., розм. Витягти, отримати щось від когось з великими труднощами, наполегливими проханнями або примусом.
4. Розм. Сильно обдерти, зіпсувати поверхню чогось, залишивши подряпини або тріщини.
Властивість або стан, коли щось складається з двох членів, частин або компонентів; подвійність структури.
У лінгвістиці: характеристика речення або синтаксичної конструкції, що має два головні члени — підмет і присудок.
У математиці: властивість виразу (наприклад, алгебраїчного), що є двочленом, тобто містить два одночлени, з’єднані знаком плюс або мінус.
1. Математичний вираз, що є сумою або різницею двох одночленів (наприклад: 2a + b, x² – 5y).
2. Біном, двочленник — біноміальний коефіцієнт у комбінаториці та алгебрі.
1. (про тварин, особливо про ссавців) Народжуватися, з’являтися на світ внаслідок вагітності та пологів.
2. (переносно, рідко) Виникати, формуватися в результаті тривалого внутрішнього процесу (про думки, почуття, твори тощо).
1. (фіз., техн.) Властивість або стан системи, пристрою чи явища, що характеризується наявністю або використанням двох різних частот одночасно.
2. (лінгв.) У фонетиці — характеристика звуку (зокрема голосних), що одночасно має дві різні частоти основного тону, що формують його тембр.
1. Тривалий час залишати когось або щось у певному стані, часто незручному або скрутному, змушуючи чекати, терпіти; витримувати, зносити.
2. Утримувати когось під вартою або в ув’язненні; витримувати строк ув’язнення.
3. Дотримуватися певного строку, вичікувати необхідний період часу (наприклад, для дозрівання, настоювання чогось).