Значення
- (Фізика) –
(фіз., техн.) Властивість або стан системи, пристрою чи явища, що характеризується наявністю або використанням двох різних частот одночасно.
- (Лінгвістика) –
(лінгв.) У фонетиці — характеристика звуку (зокрема голосних), що одночасно має дві різні частоти основного тону, що формують його тембр.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. двочастотність, р. двочастотності, д. двочастотності, з. двочастотність, о. двочастотністю, м. двочастотності, к. двочастотносте