Властивість або стан, коли щось складається з двох членів, частин або компонентів; подвійність структури.
У лінгвістиці: характеристика речення або синтаксичної конструкції, що має два головні члени — підмет і присудок.
У математиці: властивість виразу (наприклад, алгебраїчного), що є двочленом, тобто містить два одночлени, з’єднані знаком плюс або мінус.