Словник Української Мови
1. Насильно, з зусиллям витягувати, виривати щось із чогось або відбирати у когось.
2. Розривати, роздирати на частини, шматки.
3. Розмовне. Виганяти, виштовхувати когось звідкись, часто з применшенням.
4. Діал. Вичісувати, витягувати (наприклад, блохи з вовни).
1. Властивість або стан того, що складається з двох протилежних, часто суперечливих початків, аспектів або проявів; подвійність, що містить у собі внутрішню протилежність.
2. (У філософії та логіці) Принцип або концепція, згідно з якою певна система, явище чи теорія ґрунтується на двох основних, нероздільних, але протилежних за суттю елементах, категоріях або початках (наприклад, добро і зло, матерія і свідомість).
3. (У математиці, фізиці) Властивість об’єктів, структур або теорій, де між двома класами понять існує симетричний взаємозв’язок, при якому кожному об’єкту чи твердженню з одного класу відповідає певний об’єкт чи твердження з іншого класу (наприклад, двоїстість у геометрії, принцип двоїстості в лінійному програмуванні).
Дуже багато, у величезній кількості, безліч.
1. (граматика) Категорія числа в українській та деяких інших слов’янських мовах, що позначає два або пару предметів, істоти; форма іменника, числівника, займенника або дієслова, що вказує на цю кількість (наприклад: «два брати», «обидва очі», «відомі обоє»).
2. (лінгвістика) Історична граматична категорія, що існувала в праслов’янській мові для позначення двох або пари предметів (на відміну від однини та множини).
3. (переносне) Подвоєння, роздвоєння чогось; стан, коли щось сприймається або існує у двох виглядах, подвійне відчуття (наприклад: двоїння в очах, двоїння образу).
1. (від дієслова “видіти”) заст. те саме, що видно — можна побачити, розгледіти.
2. (від дієслова “видіти”) заст. у значенні прислівника: очевидно, мабуть, ймовірно.
3. (від дієслова “видити”) діал. ставати вагітним, завагітніти (про тварину).
1. Граматична категорія, що виражає два предмети або істоти, які виступають як парний або сполучений об’єкт; форма іменника, числівника, займенника або дієслова, що вказує на два об’єкти (характерна для давньої та деяких сучасних слов’янських і інших мов).
2. (у лінгвістиці) Форма двоїнного числа; конкретне слово, утворене за допомогою закінчень двоїнного числа.
1. Такий, що можна побачити, сприйняти зором; доступний для ока.
2. Явний, очевидний, помітний; такий, що легко помітити або усвідомити.
3. У фізиці та техніці: такий, що належить до діапазону довжин хвиль, які сприймає людське око (про світло, випромінювання тощо).
1. (лінгв.) Слово, яке належить до двох різних граматичних родів (напр., іменник «сирота» може вживатися як чоловічого, так і жіночого роду залежно від статі об’єкта).
2. (заст.) Особа, яка має дві ролі, два обличчя; дволика, лицемірна людина.
1. Ставати видимим, помітним; показуватися, виглядати звідкись або з-за чогось.
2. Виявлятися, ставати очевидним, відкриватися для розуміння (про абстрактні поняття, наміри, почуття тощо).
3. Уживається як безособове дієслово для вираження можливості побачити щось: бути видимим, помітним оку.
1. Жінка або дівчина, яка систематично отримує оцінку «2» (двійку) у навчальному закладі; та, що вчиться дуже погано.
2. Розм. Про жінку або дівчину, яка робить щось дуже погано, недбало або неякісно; невдаха.