1. Жінка, яка відмовилася від віри в Бога або від релігійних переконань; жінка, що вчинила відступництво від Бога.

2. У переносному значенні: жінка, яка зрадила свої ідеали, принципи або переконання.

1. Відмова від віри в Бога або від релігійних переконань, що передували; відступництво від Бога, релігії.

2. У релігійній традиції: тяжкий гріх, що полягає у свідомому й добровільному відході від віри, зреченні від Бога та порушенні вірності йому.

1. Той, хто відмовився від віри в Бога або порушив релігійні обітниці, заперечив релігійні догми; віровідступник, відступник від віри.

2. Переносно: той, хто зрадив свої переконання, ідеали або високі принципи.

Богобійність — властивість за значенням прикметника «богобійний»; боязнь Бога, благоговійна побожність, глибока шанобливість перед Богом, що виражається у дотриманні релігійних заповідей і моральних принципів.

Історична назва руху за створення релігійно-філософських та літературно-мистецьких товариств у Києві на початку XX століття (1908–1914 роки), які ставили за мету оновлення православ’я та синтез християнської віри з сучасними культурними течіями.

У широкому сенсі — релігійно-філософська та культурницька ідея, спрямована на активне творче відновлення духовного життя, побудову нового, живого відношення до Бога та релігії в суспільстві через мистецтво, літературу та громадську діяльність.

1. (у релігійному контексті) Той, хто за переконаннями віруючих, будує храми, каплиці або інші споруди для богослужіння, часто розглядається як виконавець Божої волі або як людина, чия діяльність спрямована на зміцнення віри та релігійної спільноти.

2. (у переносному, високому стилі) Той, хто своєю духовною, творчою або громадською діяльністю сприяє утвердженню високих моральних ідеалів, доброчинності або віри в добро; духовний наставник, моральний авторитет.

1. Почуття глибокої поваги, благоговіння та страху перед Богом, що виражається у дотриманні релігійних заповідей, моральних принципів і шануванні божественної сили; релігійна побожність, благочестя.

2. (переносне значення) Надзвичайна сумлінність, доброчесність, кристальна чесність у виконанні обов’язків або у ставленні до чогось, що асоціюється з релігійною строгістю.

1. Релігійна чеснота, що полягає в благоговійній повазі, благоговінні перед Богом, у відчутті страху зіпсувати своєю поведінкою взаємини з Ним; богопошана, богобоязливість.

2. (переносне значення) Надзвичайна сумлінність, доброчесність, порядність у чому-небудь, що випливає з внутрішніх переконань або почуття відповідальності.

1. Релігійно-філософська концепція або світоглядна позиція, що заперечує існування Бога або божественної сили, часто пов’язана з радикальним атеїзмом або агностицизмом.

2. Історична та літературна традиція, де центральним є конфлікт, протистояння або бунт людини проти Бога або богів; тематика творів, що описують таке протистояння.

3. У переносному значенні — вперта, принципова боротьба проти встановлених авторитетів, догм або непорушних традицій, що мають статус “священних”.

1. Людина, яка заперечує існування Бога або бореться проти релігії, віри в Бога; атеїст, безбожник.

2. (у міфології, літературі) Той, хто вступає в боротьбу, суперництво з божеством (наприклад, біблійний Яків, античні титани або прометеївський тип героя).