Словник Української Мови
1. Який зазнав занепаду, загинув, перестав існувати; зруйнований, знищений.
2. Який перебуває в стані морального, духовного або фізичного упадку; розкладений, зіпсований, розбещений.
3. Який втратив колишню могутність, славу або економічну потужність; прийшов у занепад.
1. (у літературознавстві) Фрагмент, уривок або залишок давнього тексту, літературної пам’ятки, що дійшов до нашого часу в неповному, пошкодженому або зруйнованому вигляді.
2. (переносно) Залишок, слід, ознака чогось давнього, що колись існувало в повному вигляді або було поширеним.
1. Жінка, яка перебуває в стані морального, духовного або фізичного занепаду; та, що деградувала, втратила життєві орієнтири та соціальні зв’язки.
2. У літературознавстві та мистецтвознавстві — представниця декадансу (кінця XIX — початку XX століття), для творчості якої характерні песимізм, втома від життя, культ краси, що в’яне, і відчуття кінця епохи.
1. Пов’язаний із занепадництвом, що виражає або пропагує песимізм, розпач, втрату віри в майбутнє, ідейну та моральну капітуляцію.
2. Характерний для мистецького чи літературного напряму декадансу (кінець XIX — початок XX ст.), що відображав настрої кризи, втоми, розкладу, звернення до ірраціонального та естетизацію смерті.
1. Ідейно-естетична течія в літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX століття, що характеризувалася песимізмом, відчуттям кризи культури, втечею від соціальної дійсності в світ індивідуальних переживань, культом краси, нерідко з елементами аморалізму та мистецького елітаризму; декадентство.
2. Загальне означення настроїв, світогляду або поведінки, сповнених песимізму, розпаду духовних сил, байдужості до суспільних ідеалів; схильність до упадництва.
1. Той, хто перебуває в стані морального, фізичного чи духовного занепаду; дегенерат.
2. Представник літературно-мистецького напряму кінця XIX — початку XX століття, для якого характерні песимізм, втрата ідеалів, культ індивідуалізму та естетизму; декадент.
1. (про людину) Втрачати фізичні сили, здоров’я; ставати немічним, хворобливим, дряхлим; занепадати.
2. (переносно, про явища, установи тощо) Приходити в занепад, погіршуватися, руйнуватися; занепадати.
1. Втрачати колишню силу, могутність, значення; приходити в упадок, погіршуватися (про держави, установи, мистецтво тощо).
2. Ставати гіршим, слабшати, псуватися (про здоров’я, моральний стан, звичаї).
3. Осідати, опускатися вниз через власну вагу або руйнування опори (про споруди, ґрунт).
4. Захід сонця; починати заходити (про небесне світило).
1. Процес або стан поступового погіршення, втрати колишньої сили, могутності, значення, моральних чи культурних цінностей; занепад, упадок.
2. (Медичне) Прогресуюче погіршення фізичного стану, здоров’я організму або окремих його функцій; виснаження, марніння.
3. (Переносно) Моральне або духовне падіння, деградація особистості.
1. Стан різкого погіршення, втрати колишньої сили, могутності, розквіту; поступове руйнування, розпад.
2. Період такого стану в розвитку чогось (суспільства, культури, мистецтва тощо).
3. Фізичне або моральне виснаження, втрата життєвих сил; стан глибокої пригніченості, апатії.