Словник Української Мови
1. Стосунний до заробітчанства, пов’язаний з виїздом громадян на заробітки за кордон, особливо в контексті масової трудової міграції з України.
2. Характерний для заробітчан або заробітчанства, що стосується їхнього способу життя, побуту, психології чи економічних відносин.
1. Масовий виїзд громадян певної країни за кордон з метою тимчасового працевлаштування, зазвичай на фізичну або низькокваліфіковану роботу, для заробітку та подальшого переказу коштів на батьківщину.
2. Суспільне явище, що характеризується постійним або регулярним відтворенням таких трудових міграційних потоків і їх значною роллю в економіці країни походження мігрантів.
3. Історично — специфічна форма сезонної трудової міграції, поширена серед населення західних областей України в XIX — першій половині XX століття, зокрема на сільськогосподарські та будівельні роботи в сусідні країни.
Жінка, яка виїжджає за кордон з метою тимчасової роботи для заробітку, часто на некваліфікованій або низькокваліфікованій праці.
Представниця соціальної групи заробітчан, жінок, що постійно або регулярно працюють за межами своєї країни, відправляючи зароблені кошти родинам.
1. Особа, яка виїжджає за кордон або в інший регіон країни з метою тимчасової роботи за наймом, зазвичай на фізично важких або низькокваліфікованих роботах, для заробітку коштів.
2. Тимчасовий найманий працівник, часто сезонний, який виконує роботи, що не потребують високої кваліфікації (наприклад, у сільському господарстві, будівництві).
1. Гроші або матеріальні цінності, отримані за виконану роботу, працю; платня, винагорода за працю.
2. Дохід, прибуток, який одержують від якоїсь діяльності, заняття.
3. (у розмовному вживанні) Тимчасова, часто фізична робота для отримання доходу; заробітчанство.
1. Який стосується заробітку, заробляння коштів, отримання платні за працю.
2. Який є джерелом заробітку, призначений для отримання доходу від праці.
3. Який здійснюється з метою заробітку, найманий (про працю).
1. Грошова винагорода, отримана за виконану роботу, працю; платня, зарплата.
2. Сума грошей, зароблених за певний період часу або за конкретну виконану роботу.
3. Дохід, прибуток від якоїсь діяльності, ремесла або заняття.
4. (У розмовній мові) Додатковий або випадковий прибуток, невеликий дохід.
Який заробляє, заробляє собі на життя; той, що працює за плату.
1. Дієслово, що означає ставати заробленим, тобто таким, що отримав заробітну плату або інший дохід за виконану роботу.
2. У розмовній мові — надто багато працювати, втомлюватися від інтенсивної праці, доводити себе до стану виснаження постійною роботою.
1. Отримувати платню за виконану роботу, працюючи десь або на когось; добувати кошти для існування працею.
2. Отримувати певну суму грошей як винагороду за свою працю, послуги або в результаті якоїсь діяльності.
3. Добувати, накопичувати що-небудь (гроші, статок, авторитет тощо) власною працею, зусиллями.
4. Розм. Заслуговувати на щось своєю поведінкою, вчинками (часто ірон. або несхв.).