Затвірництво — власна назва літературно-мистецького угруповання (об’єднання) українських модерністів у Львові, що існувало у 1925–1931 роках та об’єднувало письменників, митців і критиків навколо однойменного журналу.

Затвірництво — творча програма, естетична платформа та сукупність художніх принципів (органічна творчість, національна своєрідність, універсалізм, нові форми) представників однойменного літературного угруповання.

Затвірник — власна назва, яка походить від прізвища українського поета та громадського діяча Івана Затвірника (справжнє прізвище — Труш), одного з фундаторів літературної групи “Ланка” (Мережа) та учасника об’єднання “Прозеїв”.

Затвірник — термін, що вживається для позначення творчої маніфестації чи літературного твору, створеного в дусі естетики та поетики, характерної для Івана Затвірника та його однодумців, зокрема з акцентом на урбаністичність, інтелектуальну рефлексію та формальний експеримент.

1. Жінка, яка добровільно віддалилася від світу, живучи в самоті та постійній молитві, часто в окремій келії при монастирі або в усамітненому місці, заради релігійного подвижництва та духовного вдосконалення.

2. Переносно: жінка або дівчина, яка веде замкнутий, самітницький спосіб життя, уникаючи спілкування з людьми та суспільства.

1. Спосіб життя релігійних аскетів, які добровільно ізолюють себе від світу для молитви, самопізнання та духовного вдосконалення, часто у відокремленому місці (келії, печері).

2. Період такого ізольованого життя, проведений у постійній молитві та суворому дотриманні обітниці.

3. Перен. Добровільна ізоляція від суспільства, усамітнене, замкнене життя; відлюдництво.

1. Релігійний подвижник, який добровільно ізолював себе від світу для молитви та аскетичного життя, часто в печері або спеціальній келії.

2. Людина, яка веде замкнутий, самітницький спосіб життя, уникає спілкування та контактів з іншими людьми.

3. Техн. Деталь або пристрій у різних механізмах (наприклад, у зброї, насосах), що призначений для відкриття та закриття каналу, отвору.

1. Пристрій у вогнепальній зброї для відкриття та закриття каналу ствола, спрямований на заряджання, замикання каналу перед пострілом та викидання гільзи після пострілу.

2. Рухома частина механізму в деяких типах замків, яка безпосередньо входить у щілину в косяку двері або вікна, фіксуючи їх у закритому положенні.

3. У фотографії та кінематографії — механічний пристрій у об’єктиві або камері, що регулює тривалість проходження світла на світлочутливий матеріал (плівку або матрицю).

4. Застаріле або спеціалізоване позначення для монастиря, відокремленого скиту або місця, де людина веде самітницький, відлюдний спосіб життя.

5. У техніці — герметичний закриваючий елемент (дверцята, кришка, клапан) у різних апаратах, посудинах або комунікаціях (наприклад, люк, шлюз).