затворник

1. Релігійний подвижник, який добровільно ізолював себе від світу для молитви та аскетичного життя, часто в печері або спеціальній келії.

2. Людина, яка веде замкнутий, самітницький спосіб життя, уникає спілкування та контактів з іншими людьми.

3. Техн. Деталь або пристрій у різних механізмах (наприклад, у зброї, насосах), що призначений для відкриття та закриття каналу, отвору.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |