1. (діал.) Те саме, що звинувачувати — висувати комусь докір, ставити у провину, осуджувати за щось.
2. (діал., рідк.) Те саме, що винуватити — визнавати винним, знаходити в чомусь провину.
-
звинутися
1. (дієслово) Набувати вигляду звивистої лінії, ставати звивистим, вигинатися, згинатися.
2. (дієслово) Розташовуватися, прокладатися звивистою лінією (про річку, дорогу тощо).
3. (дієслово, переносне значення) Ставати складним, заплутаним, не прямим (про думки, міркування, розповідь).
-
звинутий
1. (Про людину) Такий, що має звинутий ніс — з вираженою горбинкою або зігнутий донизу.
2. (Переносно, розм.) Схиблений на чомусь, що має нав’язливу ідею чи пристрасть; зациклений.
-
звинути
1. Згорнути, скрутити щось гнучке у вигляді кільця, спіралі або звивини; обвити навколо чогось.
2. Перен. Покрити, обволокти щось (про туман, дим, імлу тощо).
3. Розм. Звити гніздо, облаштуватися десь для житла або перебування.
-
звинувачуватися
1. Бути об’єктом звинувачення; мати на собі звинувачення у чомусь, перебувати під звинуваченням.
2. Приймати на себе провину, вину, відчувати себе винним у чомусь (частіше у внутрішньому, моральному сенсі).
-
звинувачувати
Вважати когось винним у чомусь, покладати на когось провину, відповідальність за щось негативне.
Пред’являти комусь офіційне обвинувачення у вчиненні правопорушення, злочину.
Осуджувати когось, докоряти комусь за щось, ставити у докір.
-
звинувачування
1. Дія за значенням дієслова “звинувачувати”; висловлювання комусь докору, осудження за вчинений вчинок, порушення норм моралі чи закону.
2. Офіційне висування комусь обвинувачення у вчиненні правопорушення або злочину; формулювання суті обвинувачення в юридичному процесі.
3. Конкретний пункт або перелік порушень, у яких звинувачується особа; зміст самого обвинувачення.
-
звинувачуваний
1. Який перебуває під звинуваченням у вчиненні злочину або правопорушення; такий, що його звинувачують у чомусь.
2. У кримінальному процесі: особа, проти якої висунуто обвинувачення у вчиненні злочину та порушено кримінальну справу, але щодо якої ще не винесено вирок суду.
-
звинувачувальний
1. Який містить звинувачення, виражає звинувачення; обвинувальний.
2. У праві: такий, що стосується обвинувачення, встановлює вину; обвинувальний (наприклад, звинувачувальний вирок).
-
звинувачення
1. Дія за значенням дієслова “звинувачувати”; висловлювання, в якому когось, щось визнають винним у чомусь, покладають на когось відповідальність за щось негативне.
2. Офіційне висування проти когось обвинувачення у вчиненні правопорушення, злочину; саме таке офіційне формулювання провини.
3. Те, що викликає осуд, несхвалення, що дає підстави для негативної оцінки когось, чогось.