Покритий кіптюгою, сажею, що осідає від диму або кіптяви.
Переносно: потемнілий, забруднений, має непривабливий, занедбаний вигляд (про предмети або приміщення).
Переносно: про людину — брудний, неохайний, з занедбаним зовнішнім виглядом.
-
закіпачуваний
1. (про об’єкт, явище або процес) Такий, що може бути описаний, проаналізований або змодельований за допомогою методів та інструментів теорії катастроф (катастрофології), тобто піддається застосуванню “КІПачу” — математичного апарату теорії катастроф Рене Тома.
2. (у переносному значенні) Такий, що має властивість різко, стрибкоподібно змінювати свій стан або поведінку в залежності від плавної зміни вхідних параметрів; такий, що демонструє явище біфуркації.
-
закіп
1. (діал.) Місце, де річка, струмок або джерело витікають з-під землі; водограй, джерело.
2. (перен., діал.) Початок, виток чогось; першопричина.
-
закінчуватися
1. Дійти до кінця, припинятися (про процес, подію, стан тощо).
2. Витрачатися повністю, не залишатися (про ресурси, запаси).
3. Мати щось своїм результатом, висновком; завершуватися чимось.
4. (у граматиці) Приймати певні граматичні закінчення, мати певний флексійний елемент наприкінці слова.
-
закінчувати
1. Доводити до кінця, завершувати якусь дію, процес або роботу; робити кінець чомусь.
2. Ставити крапку, фінальний штрих у якійсь справі; робити останні, завершальні дії.
3. Припиняти існування, функціонування чогось; робити так, щоб щось переставало бути, діяти або тривати.
4. (у пасивному стані) Добігати кінця, наближатися до завершення; переставати існувати або відбуватися через вичерпання часу, ресурсів тощо.
5. Надавати чомусь завершеної форми, цілісності; оформлювати остаточно.
-
закінчування
1. Частина слова, що змінюється і стоїть після кореня, яка виражає граматичне значення (відмінкове, особове тощо); флексія.
2. Заключна частина, кінець чого-небудь; завершення.
3. У техніці — остання операція обробки поверхні виробу, що надає їй остаточного вигляду та необхідних властивостей.
-
закінчуваний
1. Такий, що може мати закінчення або закінчуватися; який можна закінчити.
2. У граматиці: такий, що має граматичне закінчення, може змінюватися за відмінками, числами, родами тощо (про частини мови).
-
закінчитися
Дійти до кінця, припинитися, перестати існувати або відбуватися (про процес, явище, подію тощо).
Вичерпатися, скінчитися (про запас чогось, ресурси).
Закінчити своє існування, припинитися (часто про життя).
Мати свій завершальний пункт, межу (про щось, що має просторову протяжність).
-
закінчити
1. Довести щось до кінця, припинити виконання якоїсь дії або процесу; завершити.
2. Пройти навчання в якомусь закладі, здобути освіту; випуститися.
3. Припинити існування, діяльність чогось; ліквідувати, скасувати.
4. Розташувати або розмістити щось у кінці чогось; поставити точку, риску тощо.
-
закінченість
1. Абстрактний іменник, що позначає властивість бути закінченим, завершеним; стан закінченості, повноти, цілісності.
2. У лінгвістиці — наявність у слова певного граматичного закінчення (флексії).