закінченість

Приклад 1:
Мов небесні плоти, пропливли вони тихо на південь, плавко, суцільною масою; здавалось, здіймає хтось тьмяну сіру шовкову запону, відкриваючи емаль ясної блакити з золотим човном місяця в висоті Небо дихало холодом, повертаючи місту чіткість і закінченість його контурів, пишноту барв, і місто зустрічало його хором дзвінких і розкотистих голосів, веселим сміхом і зазивними вигуками — вечоровою симфонією спочинку і торгу… І невиразна туга за денною млою і тишею опанувала тоді Івана Семеновича: на засинених від місяця вулицях, в гомінкій рухливій юрбі почував він себе млявим і тихим, таким не підхожим до всіх, самотнім… Так, тепер він не боїться цього слова — самотність: він може спокійно подивитись у нього, як і у всяке инше, бо не боїться він і того, що у всякім слові ховається. Він може дивитись спокійно тепер на все, так спокійно, як от і на цю юрбу… Він підвів голову і переводив байдужий погляд з обличчя на обличчя, доки спинився на однім, — ішов назустріч йому їден, в піджачиську, мотузкою підперезанім.
— Тютюнник Григорій, “Вир”