Словник Української Мови
1. Який був звільнений від пут, вузлів, зав’язок; звільнений, визволений.
2. Який був дозволений, вирішений, знайшов свій кінець або розв’язання.
3. Про людину: який звільнився від якихось зобов’язань, обмежень; вільний, незалежний.
4. У математиці: про задачу, рівняння тощо — який має знайдене рішення або відповідь.
1. Який складається з органічних та мінеральних речовин, поєднує їх властивості або отриманий на їх основі (про добрива, сполуки, суміші тощо).
2. Який стосується взаємодії або спільного використання органічних і мінеральних компонентів (про процеси, системи, технології).
1. Дія за значенням дієслів “розв’язати”, “розв’язувати”; результат такої дії — звільнення від вузла, зв’язки, пута.
2. Знаходження відповіді на поставлене запитання, вихід із складного становища, подолання труднощів; вирішення проблеми, завдання.
3. Математичний термін: результат, відповідь у задачі, рівнянні, прикладі тощо; значення невідомого, що задовольняє задані умови.
4. Зняття заборони, обмеження; надання права, дозволу на щось.
5. У літературознавстві та мистецтві: заключна частина сюжету, розвитку конфлікту, що настає після кульмінації; фінал, розв’язка.
1. Звільнити від вузла, від того, що було зав’язане; розпустити, розкрутити.
2. Привести до кінця, завершити щось складне, знайти рішення, вихід із проблеми, ситуації.
3. Дати дозвіл, санкцію на початок якихось дій (часто військових або конфліктних); ініціювати активні дії.
4. У математиці, техніці: знайти невідомі величини, виконати необхідні обчислення для отримання результату.
5. Зробити вільним, необмеженим у русі, звільнити від чогось, що стримувало.
1. Назва логічних творів давньогрецького філософа Арістотеля, що розглядалися як інструмент (знаряддя) пізнання й отримали цю загальну назву вже в середньовічній традиції.
2. Узагальнена назва праць, що викладають основи певної науки або філософської системи, її методологічний інструментарій (наприклад, «Новий Органон» Френсіса Бекона).
1. (у хімії) що стосується сполук або матеріалів, які містять елементи як органічної, так і неорганічної природи, або поєднують їх властивості.
2. (у геології, ґрунтознавстві) що складається з органічних (наприклад, гумус, торф) та неорганічних (мінеральних) компонентів.
1. Розпочати гавкати, загавкати (про собак).
2. Перен. Розпочати голосно, різко або злісно кричати, лаятися; розлаятися.
1. Який має багато гілок, відгалужень; що складається з численних розходяться у різні боки частин.
2. Складний за будовою, що складається з багатьох взаємопов’язаних частин, підрозділів тощо; розгалужений.
3. Про систему, мережу: що охоплює велику територію або сферу, має багато відділень, пунктів, ланок.
1. Властивість або стан того, що має багато галузей, відгалужень, складових частин або напрямів розвитку; складність структури, що утворена множиною взаємопов’язаних елементів.
2. У біології — характеристика рослин, кровоносної, нервової чи іншої системи організмів, що полягає в наявності численних відгалужень від основного стебла, судини, стовбура тощо.
3. У техніці, інформатиці та теорії систем — властивість мережі, схеми, алгоритму, організаційної структури мати ієрархічну або розподілену будову з багатьма рівнями та взаємозв’язками між окремими ланками.