Словник Української Мови
1. Власна назва українського видавництва, яке діяло у Львові в 1930-х роках, об’єднувало письменників групи “Зв’язь” та видавало однойменний альманах.
2. Назва літературної організації (групи) західноукраїнських письменників модерністського напряму, що існувала у Львові в 1934–1939 роках; до неї входили, зокрема, Богдан Ігор Антонич, Петро Карманський, Святослав Гординський.
3. Назва літературного альманаху, який видавався однойменною групою письменників у Львові (1934–1939).
1. (у хімії) Речовина, що використовується для з’єднання частинок або компонентів у єдину цілісну структуру, надання в’язкості, клейкості або формування зв’язків між ними.
2. (у будівництві та матеріалознавстві) Компонент сумішей (наприклад, бетону, розчинів, клеїв), який забезпечує їх тверднення та зв’язування наповнювачів (наприклад, цемент, гіпс, вапно, полімерні смоли).
3. (у лінгвістиці, граматиці) Службовий елемент мови (сполучник, відносний займенник, частка тощо), що виконує функцію синтаксичного зв’язку між словами, частинами складного речення або тексту.
1. Те саме, що сполучник — службова частина мови, що виражає граматичні відношення між членами речення, частинами складного речення або окремими реченнями в тексті.
2. У логіці та математиці — логічна операція або знак, що поєднує прості висловлювання у складні.
1. Встановлювати зв’язок, контакт для спілкування або співпраці; телефонувати, надсилати повідомлення або зустрічатися з кимось.
2. Об’єднуватися, вступати у взаємозв’язок, утворювати єдине ціле (про предмети, явища, поняття).
3. Хімічний термін: утворювати хімічний зв’язок, сполучатися на молекулярному або атомному рівні.
4. Застосовуватися, мати відношення до чогось, стосуватися чогось (про правила, закони тощо).
5. Розмовне: вступати у статевий зв’язок.
1. З’єднувати, скріплювати між собою кілька предметів, частин чогось за допомогою якогось матеріалу (мотузки, нитки, дроту тощо), утворюючи єдине ціле або вузол.
2. Перен. Об’єднувати, з’єднувати між собою явища, поняття, людей внутрішнім зв’язком, спільною ідеєю, взаємними зобов’язаннями або почуттями.
3. У хімії, фізиці: утворювати стійке з’єднання, хімічний зв’язок між атомами, молекулами або частинками.
4. У техніці, будівництві: зміцнювати конструкцію, з’єднуючи її елементи арматурою, каркасом тощо (наприклад, зв’язувати фундамент).
5. У військовій справі: сковувати сили противника активними діями, не даючи йому можливості вільно маневрувати.
6. У лінгвістиці: з’єднувати слова в реченні граматично та за змістом, узгоджувати.
1. Дія за значенням дієслова “зв’язувати” — об’єднання, з’єднання окремих частин, елементів у єдине ціле, а також результат такої дії.
2. (Хім., фіз.) Процес утворення хімічного зв’язку між атомами, молекулами або йонами; взаємодія, що обумовлює стійкість атомних і молекулярних систем.
3. (Прогр.) Процес встановлення зв’язку між ідентифікатором (наприклад, ім’ям змінної) та конкретним об’єктом, значенням або адресою пам’яті на певному етапі виконання програми.
4. (Мед.) Накладення зв’язуючої, фіксуючої пов’язки на рану або пошкоджену частину тіла.
1. Який може бути зв’язаний або з’єднаний з чимось, придатний для утворення зв’язку.
2. У хімії: здатний вступати в хімічний зв’язок, утворювати сполуки.
3. У програмуванні та інформатиці: об’єкт, дані або ресурс, який можна асоціювати, прив’язати до певного елемента, події або контексту.
1. Який призначений для зв’язування, з’єднання окремих частин у ціле або для забезпечення їхнього контакту, взаємодії.
2. У мовознавстві: такий, що виражає граматичну залежність або логічний зв’язок між частинами складного речення або окремими висловами (про сполучники та союзні слова).
3. У хімії, біології та суміжних науках: такий, що здатний утворювати зв’язок, взаємодіяти з чимось на молекулярному або клітинному рівні.
1. Взаємна залежність, об’єднання або спілкування між кимось або чимось; стосунки, контакт.
2. Технічні засоби, система або організація, що забезпечують передачу інформації на відстань (телефонний, радіозв’язок).
3. Способи, шляхи спілкування, комунікації між віддаленими пунктами.
4. Логічна єдність, взаємозалежність між явищами, поняттями, частинами чогось.
5. Відносини між людьми, що ґрунтуються на спільній діяльності, взаєморозумінні; також знайомство, корисне для досягнення якоїсь мети.
6. У військовій справі — підрозділ або служба, що забезпечують обмін інформацією між штабами та військами.
1. Властивість або стан того, що є зв’язним, цілісним, внутрішньо об’єднаним; єдність, суцільність.
2. У логіці та лінгвістиці — послідовність і взаємообумовленість думок, частин тексту або висловлювання, що забезпечує його цілісність і сприйняття як єдиного цілого; логічна цілісність тексту.
3. У математиці — топологічна властивість множини, що не може бути представлена як об’єднання двох непустих неперетинних відкритих підмножин.
4. У теорії графів — властивість графа, коли між будь-якими двома його вершинами існує шлях; цілісність графа.