1. (у хімії) Речовина, що використовується для з’єднання частинок або компонентів у єдину цілісну структуру, надання в’язкості, клейкості або формування зв’язків між ними.
2. (у будівництві та матеріалознавстві) Компонент сумішей (наприклад, бетону, розчинів, клеїв), який забезпечує їх тверднення та зв’язування наповнювачів (наприклад, цемент, гіпс, вапно, полімерні смоли).
3. (у лінгвістиці, граматиці) Службовий елемент мови (сполучник, відносний займенник, частка тощо), що виконує функцію синтаксичного зв’язку між словами, частинами складного речення або тексту.