Словник Української Мови
1. Військова термінологія: облаштувати окоп або систему окопів для ведення оборонних дій, закріпитися на позиції.
2. Переносне значення: міцно закріпитися де-небудь, влаштуватися з метою тривалого перебування або оборони; замкнутися в колі своїх інтересів, ізолюватися від оточення.
3. Розмовне: ретельно вкрити, обсипати щось землею (наприклад, кущі, дерева на зиму).
Рефть — власна назва річки в Україні, лівої притоки Дніпра, що протікає територією Чернігівської області.
1. Зменшувальна форма до слова “окоп”: невеликий окоп, неглибока земляна укріплена споруда для ведення стрільби або захисту особового складу.
2. (переносно, розм.) Про людину, яка тривалий час перебуває на фронті, у бойових умовах; досвідчений, обстріляний воїн.
1. Метод вимірювання параметрів ліній зв’язку (наприклад, кабелів), заснований на аналізі відбитих сигналів для визначення місць пошкоджень, неоднорідностей або довжини лінії.
2. Загальна назва методів дослідження та вимірювання, що використовують явище відбиття (рефлексії) різних видів випромінювання (наприклад, світлового, радіохвильового) від об’єкта для вивчення його властивостей.
1. Збільшена форма до слова “окоп”, що означає великий, глибокий або довгий окоп, часто зневажливо або іронічно.
2. (переносно) Про щось дуже старе, застаріле або занедбане, що нагадує закинуту давню споруду або місце.
1. Оптичний прилад, що складається з одного або кількох дзеркал (переважно увігнутих) і призначений для збирання, відбивання або фокусування світлових променів; дзеркальний відбивач.
2. Частка складних слів (наприклад, прожектор-рефлектор, рефлектор-освітлювач), що вказує на наявність дзеркального відбивача в конструкції приладу.
3. Застаріла назва телескопа-рефлектора, в якому для збирання світла та отримання зображення замість лінзи використовується увігнуте дзеркало.
4. В анатомії — нервове утворення, що забезпечує здійснення рефлексу; синапсична ланка між рецептором і ефектором.
1. (фізіол.) Пов’язаний з рефлексом, властивий рефлексу; такий, що здійснюється на основі рефлексу.
2. (тех.) Пов’язаний з рефлектором, призначений для відбивання та спрямування променів (світла, тепла, радіохвиль тощо).
1. Філософський термін, що означає здатність свідомості людини спрямовувати думку на саму себе, до самоаналізу та усвідомлення власних психічних процесів, станів і переживань.
2. У психології — властивість індивіда до самоспостереження, критичного осмислення власних дій, мотивів, почуттів та їх наслідків.
3. У педагогіці — здатність особистості до самооцінки та аналізу власної навчальної або професійної діяльності з метою її вдосконалення.