Древослів

Словник Української Мови

  • хребетик

    1. Зменшувально-пестлива форма до слова “хребет” — невеликий хребет, невисока гірська гряда.

    2. Власна назва невеликих гір, гірських пасом або височин, що зустрічається в топонімії (наприклад, у назвах місцевостей).

    3. У технічній термінології — поздовжнє ребро жорсткості, виступ на поверхні деталі, конструкції.

  • штурхан

    1. (діал.) Різкий поштовх, удар, штовхан.

    2. (діал.) Великий шматок, грудка чогось (наприклад, хліба, тіста).

    3. (діал., перен.) Несподівана, різка прикрість, неприємність.

  • уточуватися

    1. (про людину) Ставати точним, акуратним, старанним у роботі, діях або висловлюваннях; виробляти в собі точність.

    2. (про предмет, явище) Набувати більшої чіткості, визначеності, конкретності; деталізуватися, вивірюватися.

    3. (розм.) Ставати дуже точним, надто ретельним, педантичним; перетворюватися на зануду.

  • штуц

    1. (історичний термін) Коротка гвинтівка з нарізами в каналі стовбура, що перебувала на озброєнні в європейських арміях у XVIII–XIX століттях.

    2. (розмовне) Загальна назва вогнепальної зброї, рушниці.

  • хребетний

    1. Який стосується хребта, пов’язаний з ним; спинний.

    2. Належний до типу хордових тварин, що мають внутрішній кістяковий стрижень — хребет (про тварин); такий, що має хребет.

  • утрадиційнитися

    Стати традиційним, набути ознак традиційності, закріпитися як традиція.

  • хребетник

    1. Рідкісна назва для людини, яка живе або працює в горах, переважно на хребті (наприклад, пастух, лісоруб).

    2. Застаріла назва для тварини, що мешкає в гірській місцевості, на хребтах.

    3. У спеціальній термінології (геоморфологія, географія) — утворення, об’єкт або процес, пов’язаний з гірським хребтом.

  • утраквіст

    Утраквіст — прихильник унії православної та католицької церков, укладеної на Берестейському соборі 1596 року; греко-католик.

    Утраквіст — послідовник релігійного руху або член церковної громади, що визнає рівноправність обох обрядів (латинського та слов’янського) у богослужінні, зокрема в Чехії та Моравії XV–XVI століть.

  • штуцер

    1. Гвинт, болт або інша деталь з різьбою для з’єднання труб, частин трубопроводів, а також для підключення до них різних пристроїв.

    2. Історична дульнозарядна нарізна рушниця, що використовувалася в арміях Європи та Російської імперії в XVIII–XIX століттях, відома своєю високою влучністю.

    3. Рідкісне: майстер, який виготовляє штуцери (у значенні 2).

  • штуцерний

    1. Стосовний до штуцера, призначений для нього (наприклад, штуцерне з’єднання).

    2. У складі історичних термінів: той, що має відношення до штуцера (гвинтівки) або озброєний ним (наприклад, штуцерні полки).