Буркунина — власна назва, що походить від прізвища Буркун, яке може вживатися як прізвисько або неофіційне позначення людини, зазвичай чоловіка.

Буркунина — власна назва, що може походити від народної назви рослини буркун (конюшина, донник) і вживатися як топонім (назва місцевості, поля, урочища) або прізвисько, пов’язане з місцем проживання або роду діяльності.

1. Рідкісна назва для буркуна — рослини з родини бобових, переважно люцерни або конюшини, що має характерні звивисті або закручені стручки.

2. У народній творчості та діалектах — образна назва джмеля або іншого густого, дзвонячого комаха, що “бурчить”.

3. У місцевих говірках — зменшувально-пестлива форма від “буркун” (бурий кінь), що може вживатися як прізвисько коня або власна кличка тварини.

Буркун-зілля — народна назва рослини донник (Melilotus), звичайно донник лікарський або донник білий, що належить до родини бобових; використовується в народній медицині як заспокійливий, протизапальний та пом’якшувальний засіб.

1. Трав’яниста кормова рослина родини бобових з трійчастими листками та білими, рожевими або пурпуровими квітками, що вирощується на зелений корм, сіно та для удобрення ґрунту; конюшина (Melilotus).

2. Народна назва кількох видів рослин родини бобових, зокрема конюшини лучної (Trifolium pratense) та гички (Vicia cracca).

3. Заст. або діал. Місце, заросле такою травою; буркунник.

1. Дія за значенням дієслова “буркувати”; вираження невдоволення, нарікання, скарги, часто у формі невиразного бурмотіння.

2. (у техніці) Небажане коливання, тремтіння, вібрація робочого механізму (наприклад, двигуна) під час його роботи.

1. Дія за значенням дієслова “буркотіти” — невиразне, глухе говоріння крізь зуби, часто з вираженням незадоволення, дражніння або невдоволення.

2. Низькі, глухі, невиразні звуки, що нагадують неголосне говоріння; гуркіт, дзижчання (наприклад, буркотіння в животі, буркотіння двигуна).

3. Переносно: тривале, одноманітне й невдоволене висловлювання скарг, нарікань, воркотіння.

1. Рідкісна назва невеликої річки або струмка, що буркотить, шумно тече серед каміння або через перепони.

2. У народній творчості та діалектах — образна назва живої, балакучої або буркотливої жінки, дівчини.

1. Людина, яка схильна до буркотіння, постійно висловлює незадоволення, нарікання або воркоче під ніс.

2. Той, хто говорить невиразно, тихо, недоладно або постійно щось собі нарікає.

3. (у зоології) Рід птахів родини тиранових, поширених у Південній Америці, які мають характерне “буркотливе” голосіння.

1. Властивість за значенням прикметника “буркотливий”; схильність до невдоволеного, дражливого бурчання, нарікання; воркотливість.

2. Рідкісне, заст. Властивість за значенням прикметника “буркотливий”; здатність видавати глухі, переривчасті звуки (про тварин, явища природи тощо).

1. Дія за значенням дієслова “буркотіти” — невиразне, глухе, часто незадоволене говоріння під ніс, крізь зуби або в бороду; бурчання, бурмотання.

2. Звуки, що виникають під час такої дії; невиразні, глухі звуки, що нагадують мурчання або неголосне говоріння.

3. Переносно: глухе, неперервне джерення, дзюрчання (наприклад, води в струмку).