Словник Української
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Яремчанській міській територіальній громаді.
2. Власна назва гірської вершини в Українських Карпатах, одна з вершин хребта Покутсько-Буковинські Карпати (частина масиву Ґорґани), висотою 1585 метрів.
1. (іст.) Місцева назва села Івківці в Хмельницькій області, що вживалася в історичних документах та усній традиції.
2. (іст., мн.) Назва однієї з гілок давнього українського шляхетського роду Язловецьких гербу Абданк, що володіла поселенням Їстки (Івківці).
1. (про їжу) Бути придатним для споживання, мати хороший смак; бути смачним, апетитним.
2. (розм.) Про наявність бажання або можливості щось з’їсти; вживатися в їжу (зазвичай у безособових конструкціях).
1. (діал.) Їжа, харч, продукт харчування.
2. (діал.) Те саме, що їдак — посуд для їжі, миска.
1. Приймати їжу, споживати їжу ротом, пережовуючи та ковтаючи.
2. Поглинати їжу, харчуватися (про живих істот).
3. Роз’їдати, руйнувати поверхню чогось (про хімічні речовини, іржу тощо).
4. У значенні доконаного виду (з’їсти) — витрачати, споживати щось у процесі використання (наприклад, про паливо, енергію).
5. У переносному значенні: сильно турбувати, мучити, гризти (про почуття, сумніви).
1. (заст.) Харч, їжа, страва; те, що вживають у їжу.
2. (перен., рідко) Те, що духовно живить, дає задоволення розуму або почуттям.
1. (філософський термін) Абстрактна сутність, внутрішня природа речі, яка існує сама по собі (позбавлена конкретних властивостей і не дана в чуттєвому сприйнятті), протиставляється “феномену” як явищу, доступному для пізнання.
2. (рідко, у спеціалізованих контекстах) Суть, найглибша основа чогось; те, що становить істинну природу явища або поняття.
1. (діал.) Місцева назва річки Імельга, що протікає в Україні, лівої притоки річки Ворскла (басейн Дніпра).
2. (діал.) Місцева назва села Імельга в Україні, розташованого на однойменній річці.
1. (у кримінальному праві) право особи, якій завдано матеріальної або моральної шкоди злочином, на відшкодування цієї шкоди шляхом пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні.
2. (заст., іст.) право власності або користування, що належить жінці (особливо удові) на майно, отримане від чоловіка або спадковане після нього.
1. Вигук, який виражає запевнення, обітницю або клятву, вживається для підсилення сказаного та надання йому більшої переконливості.
2. Вигук, що виражає здивування, досаду або інше сильне почуття.