їсти

Приклад 1:
Злидні То дай нам їсти! Нічого я не маю… Злидні Дай калину оту, що носиш коло серця!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Вiн-то, по­чув­ши вiд па­на сот­ни­ка Ула­со­ви­ча, що йо­му бу­ло у Без­вер­хiм ху­то­рi вiд пан­ноч­ки Оле­ни, вiн за­раз узяв на дум­ку, як би то йо­му сво­го сот­ни­ка зов­сiм з’їсти. От вiд обiд прий­шов до Яв­до­хи, при­нiс їй уся­ких гос­тин­цiв i по­ми­ривсь з нею, що бу­цiм се не сам вiн зве­лiв її i то­пи­ти, i па­ри­ти, а що се пан сот­ник ви­га­дав i що бу­цiм­то хо­тiв вiн її до ве­чо­ра па­ри­ти, а вiн же взяв на свою го­ло­ву; i став її пильно про­ха­ти, щоб як би то­го па­на Ми­ки­ту зов­сiм у дур­нi по­ши­ти: що вiн от­се уве­че­рi прий­де її про­ха­ти, щоб Яв­до­ха так зро­би­ла, щоб Йо­си­пов­на йо­го по­лю­би­ла i за нього за­мiж пiш­ла; а вiн як пiд­дасться у чак­лу­ван­ня, так тут йо­го i на­чи­ни­ти дур­нем, щоб i со­тенст­ва вiд­цу­рав­ся; а на­мiсть йо­го та нас­та­но­ви­ти сот­ни­ком йо­го – Пiст­ря­ка; i обi­щавсь, що тог­дi Яв­до­сi своя во­ля бу­де чак­лу­ва­ти, як i скiльки хо­че.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
От як пе­ре­ро­ди­лась на­ша вiдьма, узя­ла жаб’ячої сме­та­ни та ко­би­ля­чо­го си­ру, го­ло­вок вiд та­ра­нi i, поск­ла­дав­ши на та­рi­лоч­ку, пос­та­ви­ла пе­ред сво­го ко­ту­ся i ка­же: “Ко­ли, ко­ту­сю, за­хо­чеш без ме­не їсти, так от то­бi ла­со­щiв; не ску­чай без ме­не, по­ки я вер­нусь”. А са­ма, дос­тав­ши аж п’ять дiй­ни­чок, по­га­си­ла ка­га­нець i пiш­ла з ха­ти доїти, ко­го їй тре­ба бу­ло.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”