1. Вигук, який виражає запевнення, обітницю або клятву, вживається для підсилення сказаного та надання йому більшої переконливості.
2. Вигук, що виражає здивування, досаду або інше сильне почуття.
їй-богу
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Безперечно, десь були і заздрість, і зловтіха, й обережництво, і робота ліктями, але це, їй-Богу, не процвітало, не культивувалося. Пошлюся хоча б на спогади Ірини Жиленко «Homo feriens».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Я вчора одного бив-бив та ще й пейси вирвав… – їй-богу?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Їй-богу, гарно буває іноді кинути людський образ та й зробитися благонаміреним, невинним бобирцем у болоті або ж тихим, мирним волом чи коровицею та й піти собі на зелену пашу!..» Він пішов до своєї кімнати і заснув так любо, як, мабуть, ніколи за останніх трьох років. III Андрієві так сильно сподобалося «коров’яче життя на зеленій паші», що другого дня він зранку не одходив од матері.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: t.d. () |