Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • утікання

    1. Дія за значенням дієслова “утікати“; перебування у стані втечі, уникання чогось, переховування від когось або чогось.

    2. (у хімії, техніці) Небажана, вимушена втрата рідини, газу, енергії тощо через неплотність системи; витік, випарювання.

  • утікати

    1. Швидко рухатися, пересуватися (про рідину, газ, сипкі речовини тощо).

    2. Залишати якесь місце, звідкись, рятуючись від небезпеки, переслідування або небажаної ситуації; тікати.

    3. Перен. Швидко минати, проходити, зникати (про час, події, спогади тощо).

    4. Розм. Не встигати за ким-, чим-небудь, відставати.

    5. Розм. Втрачатися, губитися (про речі).

  • утікатися

    1. (про рідину) Повільно просочуватися крізь щілини або пори, витікати невеликими кількостями.

    2. (перен., розм.) Повільно, поступово зникати, втрачатися, виходити (про час, сили, відчуття тощо).

  • утікацький

    1. Стосовний до утікачів, властивий їм; також створений, здійснений утікачами.

    2. Належний до історичного періоду Української революції 1917–1921 років, коли уряд та армія Української Народної Республіки були змушені залишити територію України та продовжувати боротьбу в еміграції (наприклад, утікацький уряд).

  • утікач

    1. Особа, яка тікає від небезпеки, переслідування, несприятливих обставин (наприклад, від війни, стихійного лиха, політичних репресій).

    2. Той, хто втік з місця ув’язнення або з-під варти; в’язень-утікач.

    3. Розм. Той, хто поспіхом, таємно покидає якесь місце або втікає від відповідальності.

  • утікачів

    Родовий відмінок множини іменника “утікачі” — осіб, які втекли або були змушені тікати з місця свого постійного проживання через загрозу життю, переслідування, війну, стихійне лихо тощо; біженців.

  • утікачка

    1. Власна назва (топонім) — неофіційна, іронічна назва селища міського типу Утішків у Черкаській області України, що виникла через схожість звучання.

    2. Розмовне, часто іронічне позначення будь-якого населеного пункту (села, селища), назва якого асоціюється з дієслівною основою «утікати».

  • утікаччин

    Власна назва періоду в історії України (XVII століття), пов’язаного з масовою втечею селян та козаків з Правобережної України на Лівобережжя та Слобожанщину під час Руїни, що призвело до спустошення та економічного занепаду правобережних земель.

  • утіки

    1. (геол.) Потужні шари гірських порід, що утворилися внаслідок виверження магми на поверхню землі або її застигання на невеликій глибині; ефузивні гірські породи.

    2. (перен., розм.) Про щось дуже міцне, тверде, незламне (за зовнішнім виглядом або властивостями).

  • утілений

    1. Який став реальним, матеріальним, відчуваним; втілений, втілений у конкретній формі.

    2. Який є ідеальним зразком, повним виявом якоїсь якості, ідеї чи поняття; втілений.