Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • узвичаїти

    1. Зробити звичайним, прийнятим, поширеним; запровадити як звичай, норму поведінки або традицію.

    2. Прищепити, привчити до чогось як до звичаю.

  • узвичаїтися

    1. Стати звичним, звичайним, прийнятим у певному середовищі; увійти в звичку, у повсякденну практику.

    2. Перетворитися на звичай, традицію; закріпитися як норма поведінки або дії в суспільстві, колективі.

  • узвишшя

    1. Піднесена ділянка місцевості, невелика височина, пагорб.

    2. (переносне) Високий ступінь розвитку чого-небудь, піднесення, розквіт (наприклад, духовне узвишшя).

  • узвіз

    1. Крута дорога, що веде вгору на пагорб, гору або на підвищену ділянку місцевості; підйом.

    2. Вулиця, що проходить по такому підйому (часто входить до власних назв вулиць, наприклад, у Києві: Андріївський узвіз, Володимирський узвіз).

    3. Застаріле: дія за значенням *узводити*; піднесення, підняття.

  • узапліш

    Узапліш — прислівник, що вживається в західних говірках української мови (зокрема, бойківських) для позначення дії, виконаної навпомацки, наосліп, не бачачи, орієнтуючись лише на дотик.

    Узапліш — у власних назвах (наприклад, у фольклорних текстах або літературних творах, що використовують діалектизми) може вживатися як характеристика способу дії персонажа, що підкреслює його дії в темряві або без зорового контролю.

  • узасаднений

    1. Який має певну саду (основу, фундамент), ґрунтовно обґрунтований, має міцну основу.

    2. Який набув статусу сади (основи, фундаменту), став основним, фундаментальним.

  • узасаднення

    1. Процес створення, заснування або організації чогось нового, надання чомусь статусу постійної, офіційної установи, інституції чи структури.

    2. Надання чомусь характеру стійкої, закріпленої норми, принципу або традиції; впровадження в систему.

    3. У лісівництві — дія за значенням «узасадити»: створення лісових культур шляхом посадки деревних саджанців або висівання насіння на певній території.

  • узасаднити

    1. Надати чомусь статусу закону, офіційно закріпити, затвердити як обов’язкову норму або правило.

    2. Ввести щось як обов’язковий принцип, основу, доктрину; зробити основним, фундаментальним положенням.

    3. (У філософії, науці) Встановити, обґрунтувати щось як першопричину, першооснову, непохитний початок.

  • узасаднитися

    1. (про рослину) Пустити коріння, вкорінитися в ґрунті; прижитися після посадки.

    2. (перен., про явище, ідею, звичку тощо) Міцно утвердитися, стати невід’ємною частиною чогось, набути стійкості та поширення.

  • узасаднювання

    Процес надання чомусь статусу, ролі або значення основи, фундаменту, першоджерела або вихідного принципу; перетворення на базисну, системоутворюючу ідею чи явище.

    У філософії та соціальних науках — методологічний підхід або процес, коли певне явище, концепція чи цінність розглядається як первинна, незмінна основа для аналізу, пояснення чи побудови системи знань або суспільних інститутів.