Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • узброїтися

    1. Забезпечити себе зброєю або військовим спорядженням для ведення бойових дій.

    2. Переносно: озброїтися знаннями, ідеями, аргументами тощо для ефективної діяльності чи боротьби.

  • узброювати

    1. Надавати комусь, чомусь зброю, споряджати зброєю; озброювати.

    2. Переносно: надавати комусь, чомусь сили, потужності, засобів для боротьби, захисту або дії; озброювати.

  • узброюватися

    1. Отримувати зброю, забезпечувати себе зброєю для ведення бойових дій або захисту.

    2. Перен. Озброюватися знаннями, ідеями, аргументами тощо для боротьби, захисту своєї позиції або досягнення мети.

  • узвар

    1. Традиційний український напій, приготовлений шляхом варіння або настоювання сушених фруктів (яблук, груш, слив, вишень, родзинок тощо), часто з додаванням меду або цукру; компот із сухофруктів.

    2. Уживається також як синонім до слова «взвар» — відвар, настій із лікарських або ароматних трав, ягід, коріння.

    3. У символічному, обрядовому значенні — напій, що готувався для різдвяної куті та інших святкових подій (наприклад, весілля), що символізує достаток і солодке життя.

  • узварець

    1. Зменшувально-пестлива форма від слова “узвар” — напій із сушених фруктів та ягід, заварених окропом, часто з додаванням меду або цукру.

    2. (переносно) Ласкаве або жартівливе позначення чогось дуже солодкого, приємного або смачного.

  • узвати

    1. (діал.) Те саме, що вхопити, взяти, схопити когось, щось.

    2. (перен., діал.) Зрозуміти, усвідомити, охопити розумом.

  • узватися

    1. Розпочати якусь роботу, діяльність, взятися за щось із завзяттям, енергійно, старанно.

    2. Зробити рішучий напад, кинутися на когось із метою напасти, побити.

    3. (перен., розм.) Розпочатися інтенсивно, з силою (про явища природи, почуття тощо).

  • узвичаєний

    1. Такий, що став звичайним, звичним, загальноприйнятим; усталений, традиційний.

    2. (У лексикографії) Про написання слова, словосполучення або граматичну форму: такий, що відповідає загальноприйнятій мовній нормі та закріплений авторитетними джерелами (словниками, довідниками тощо).

  • узвичаєність

    1. Властивість за значенням прикметника “узвичаєний“; закріпленість у мовній практиці, звичність уживання певних мовних одиниць, форм, конструкцій або норм.

    2. Стан, коли щось стало звичним, звичайним, прийнятим у повсякденній практиці або побуті; усталеність, традиційність.

  • узвичаєння

    1. Процес набуття ознак звичайності, перетворення на звичне явище; закріплення в мовній практиці, побуті, суспільстві як норми або традиції.

    2. (У лінгвістиці) Перехід мовної одиниці (слова, словосполучення, форми тощо) в розряд звичайних, загальновживаних, усталених; опрощення, лексикалізація.