drevosliv.com

Словник Української

Категорія: Р

  • розв’язка

    1. Рішення, завершення якої-небудь справи, ситуації; розв’язання складного питання, конфлікту, особливо у художньому творі.

    2. У техніці, будівництві: конструктивний елемент (з’єднання, вузол, деталь), що забезпечує можливість відносного переміщення частин конструкції або компенсує їх деформації (наприклад, температурні).

    3. У літературознавстві та драматургії: заключна частина сюжету, наступна після кульмінації, в якій розкриваються наслідки розвитку подій і конфлікту, показується його результат.

  • розв’язний

    1. Який виявляє надмірну свободу в поведінці, вчинках, нестриманий, зухвалий.

    2. Який не відповідає вимогам моралі, пристойності; непристойний, безсоромний.

  • розв’язність

    1. Властивість за значенням прикметника “розв’язний”; нахабство, зухвалість, безсоромність у поведінці, словах або вчинках.

    2. Рідкісне, застаріле: властивість за значенням прикметника “розв’язний” у значенні “такий, що легко розв’язується, розпускається”; стан розв’язаного, вільний рух.

  • розв’язно

    1. (про поведінку, манеру триматися) Нестримано, зухвало, з відсутністю почуття такту та сорому; вільнодумно, зухвало.

    2. (застаріле) Вільнодумно, вільнодумськи; у спосіб, що виражає вільнодумство або вільні погляди.

  • розв’язок

    1. Дія за значенням дієслова “розв’язати”; результат такої дії — усунення чогось зв’язаного, скріпленого, а також звільнення від зобов’язань, обіцянок.

    2. Заключна частина художнього твору (особливо драматичного), де вирішується конфлікт, пояснюється доля героїв після кульмінації; фінал, розв’язання сюжету.

    3. Відповідь, спосіб, результат розв’язання якоїсь задачі, проблеми, питання; знайдене рішення.

    4. У математиці, техніці: результат, числові або інші дані, що задовольняють умови задачі, рівняння, системи рівнянь.

    5. Заст. У мовленні: вільність, сміливість у поводженні, відсутність сором’язливості; розв’язаність.

  • розв’язувальний

    1. Який має здатність розв’язувати, вирішувати щось, спрямований на знаходження розв’язку.

    2. У математиці, логіці та інформатиці: призначений для знаходження розв’язку задачі, рівняння або проблеми; такий, що дозволяє знайти відповідь.

  • розв’язуваний

    1. Такий, що може бути розв’язаний, вирішений; піддатливий знаходженню рішення, відповіді.

    2. У математиці, інформатиці: такий, для якого існує алгоритм або метод точного розв’язання в скінченну кількість кроків (про задачу, рівняння, проблему).

  • розв’язуваність

    1. Властивість або стан того, що може бути розв’язане, вирішене; можливість знайти рішення, відповідь або вихід із ситуації.

    2. У математиці, логіці та теорії систем — властивість задачі, рівняння, теореми або проблеми мати рішення, яке може бути знайдене за допомогою певних методів або алгоритмів.

  • розв’язування

    1. Дія за значенням дієслова “розв’язувати”; процес знаходження відповіді, рішення, способу виходу з якоїсь ситуації або результату обчислення, особливо у математиці, логіці, техніці.

    2. Результат такої дії; готове рішення, відповідь на задачу, проблему або питання.

    3. У техніці та механіці — зняття, послаблення або скасування зв’язку, з’єднання, фіксації чогось; приведення механізму або вузла у неробочий, вільний стан.

  • розв’язувати

    1. Розплутувати, звільняти від вузла або від того, що було зав’язане, зв’язане.

    2. Знаходити рішення, відповідь на щось; вирішувати якесь завдання, проблему, питання.

    3. Здійснювати розв’язку, демонтаж чогось складного або з’єднаного.

    4. Дозволяти, давати дозвіл на щось; скасовувати обмеження, заборону.

    5. У математиці, інформатиці тощо: знаходити невідомі величини, результати обчислень або виконувати алгоритм для отримання результату задачі.